16. Форми та методи вироблення інформаційної стратегії, тактики

Стратегії й технології державної інформаційної політики. Вирішуючи свої різноманітні завдання, держава виробляє певні загальні універсальні стратегії поведінки в інформаційному просторі:

I. інформаційні стратегії, що:

1. припускають необмежене розповсюдження державою інформації в суспільстві

2. така інформація не пов'язана із цілеспрямованою підготовкою тієї чи іншої політичної акції

3. влада намагається зберегти стабільність громадського порядку

4. влада керується принципами «не нашкодь», «заспокой» і т.д.

II. Інший тип довгострокових дій – «мобілізаційна» стратегія:

1. розрахована на спонукання поведінкових практик населення

2. орієнтується на інші принципи: «зацікав», «виклич побоювання», «розбуди активність», «направ дії» і т.д.

III. так звана «відволікаюча» стратегія («абстрагуюча» за Лікарчук):

припускає зміну розумових і поведінкових практик контрагентів, що не влаштовують владу.

IV. «технічна» стратегія («технологічна» за Лікарчук):

1. націлена на інформування нижчестоящих структур вищестоящими

2. представляє, по суті, форму чисто службової діяльності державних органів

V. одна з постійних стратегій – «конструювання іміджу»:

супровід будь-яких предметно спрямованих дій держави зусиллями по облагороджуванню власного іміджу і його захисту.

Для забезпечення такого роду стратегічних цілей держава використовує різні технології інформаційної активності:

I. публічні технології (у тому числі легальні способи взаємодії із представниками ЗМІ):

1. акредитація журналістів в «гарячих точках»

2. їхнє запрошення на брифінги

3. включення до складу делегацій, що відбувають в офіційні поїздки за кордон

4. пріоритетне отримання інформації

5. зустрічі державних чиновників з редакторами видань

6. відстеження органами влади суспільної реакції на державні рішення

7. «санкціонуючі» методики:

i. арешт фільмів, газет,

ii. заборона живих інтерв'ю з терористами тощо

II. напівтіньові технології: (лише зберігають форму публічності): так звані «сірі» методики – організація контактів органів влади з журналістами за допомогою заздалегідь заданих і підготовлених питань (відповідей)

III. тіньові технології:

1. використання непрямих адміністративних, економічних важелів

2. незаконні судові переслідування журналістів

3. шантаж

4. різного роду неформальні зустрічі

5. анонімне інформування громадськості тіньовими центрами й комітетами, що формуються в надрах різних відомств

IV. нелегальні або кримінальні прийоми:

як правило, це способи фізичного, неправового усунення журналістів.

17. Політична ґенеза Інтернету

Поява такого технічного засобу спілкування, як Інтернет, створило в інформаційному просторі політики, сфері політичних комунікацій якісно нову ситуацію. До передумов виникнення Інтернету слід віднести як ідейні, так і наукові і технічні фактори. Свою роль зіграли якісь художні, футурологічні твори про щось схожому на всеосяжну інформаційну мережу; поява електронно-обчислювальних машин і персональних комп'ютерів; розробка теорії інформації і винахід таких способів передачі відомостей, як модем, світловод, мережа та ін.

Поява Інтернету породило безліч надій на формування більш досконалого ладу, в якому доступність інформації поступово скоротить соціальна нерівність, функції держави виявляться зведені до мінімуму, а підконтрольність владних інститутів суспільству різко зросте [3]. Надалі в міру розвитку нових комунікацій рівень оптимізму помітно знизився. Серед причин зростаючого скептицизму можна виділити проблему "цифрової нерівності", а також усвідомлення можливості використання нових технологій для розширення контролю держави над своїми громадянами. Однак сприйняття інтернету як засобу побудови принципово нового порядку, що відкриває перед суспільством безліч перспектив і що дає надію на якісний прорив в самих різних сферах, як і раніше широко поширено. Проникнення web-технологій в політику це складний і суперечливий процес. Умовно його можна розділити на два етапи. Перший етап - інформаційний. Сутність його полягає в проникненні в мережу політичної інформації. В основному, це сайти політичних партій і громадських організацій, окремих політичних лідерів, сайти газет і журналів, а також чисто електронні видання аналітичних і дослідницьких організацій. Другий етап пов'язаний з медіатизації політики і спробою використання Інтернету як інструменту політичної комунікації та політтехнологій.

Поява Інтернету істотно вплинуло на весь політичний світ. Інтернет-дискурс ініціював такі процеси, які стали істотно модифікувати різні інститути, норми і навіть самих учасників політичного процесу. Інтернет-простір, кібернетичний світ - незмінний атрибут сучасного поля політики. Проте люди ще не цілком навчилися використовувати можливості даного технічного феномена, здатного формувати політичну реальність і одночасно залучати їх у взаємини з владою. Багато країн вирішують задачу оптимального співвідношення традиційних електронних ЗМІ та Інтернету. В сучасних умовах Інтернет стає, можливо, самим активним механізмом, що транслює вплив зовнішньої соціально-економічного середовища на політику. Зокрема, зміна технологій бізнесу, поява моделей декапіталізірованних відносин електронного бізнесу та електронної комерції припускають і відповідні форми організації політичної влади як всередині країни, так і на міжнародній арені. Таким чином, політичні структури, які не мають такого інформаційного супроводу своїх проектів, втрачають позиції і знижують свій вплив на процеси прийняття державних рішень. Так що традиційні інститути і системи влади, представники правлячого класу і рядові громадяни не завжди ще органічно взаємодіють з цим інструментом комунікації, не цілком навчилися використовувати його для вираження і захисту своїх інтересів. Політичний потенціал Інтернету ще до кінця не зрозумілий і не освоєний. Проте вже зараз можна передбачити принципові наслідки застосування Інтернету для налагодження політичних комунікацій. Далі ми розглянемо відмітні риси Інтернету як учасника політичного процесу.