9. Характерні особливості теорії самореференції

Теорія самореференції Лумана (1996). Є похідною від системної теорії, яку Н. Луман протиставляв критичній теорії. Як консерватор він перебував в опозиції до представників Франкфуртської школи (Т. Адорно, Ю. Габермаса). Все, що ми знаємо про наше суспільство і навіть про світ, нам відомо з медій. Головний принцип існування медій - самовідновлення (автопойезис). Теорія розглядає дві реальності мас-медій: перша ґрунтується на їхній функціональності, другу вони створюють самі. Медії працюють через взаємодію самореференції та інореференції. Людина має відрізняти індивідуальне сприйняття реальності від інших через власний внесок у комунікацію. Луман розрізняє спостереження першого порядку (спостереження об'єктів) і спостереження другого порядку (спостереження спостереження). Мас-медії належать до другого. Вони керують процесом самоспостереження сучасного суспільства.

Теорія самореференції Лумана. Все, що ми знаємо про суспільство і навіть світ,— це відомості з медіа. Луман розрізняє спостереження першого порядку (спостереження об’єктів) і спостереження другого порядку (спостереження спостереження). Медіа занурюють нас у світ спостереження другого порядку.

“Теорія самореферентних систем, пише Н.Луман, – припускає, що виділення систем може здійснюватися тільки через самореференцію, тобто завдяки тому, що системи при конструюванні своїх елементів і елементарних операцій співвідносяться самі з собою (з елементами тієї ж системи, з її операціями або з її єдністю)”.

Луман розвиває і пояснює зміст цього поняття, виділяє основні форми, в яких здійснюється самореференція. По-перше, це базальна самореференція, в основі якої лежить розрізнення елемента і зв'язку. У цьому випадку самістю, що реферує себе, є елемент, подія, а у випадку соціальних систем такою самістю може бути комунікація. Це мінімальна форма самореференції, без якої неможливий аутопоезіс. По-друге, це рефлексивність,або процесуальна самореференція, – розрізнення подій, що відбулися раніше чи пізніше. Тут самість постає процесом розрізнення “до” і “після”, при якому посилюється вибірковість. З цих позицій при здійсненні процесу комунікації можна комунікувати процес комунікації, а, наприклад, у процесі спостереження – спостерігати спостереження, у застосуванні влади – самим її застосуванням до володаря. Рефлексивність враховує утворення єдності, що охоплює більшу частину елементів, до якої самореференція сама себе відносить. Тобто самореферентна операція сама належить до процесу. По-третє, це рефлексія, в основі якої лежить розрізнення системи та навколишнього світу. Це операція, в якій самість означає саму себе на відміну від навколишнього світу

10. Особливості теорії медіа розвитку

Згідно з цією теорією медіа мають підтримувати владу, поки країна не досягне належного рівня розвитку. Ця теорія характерна для країн третього світу.

Теорія підкреслює специфічні особливості країн, що розвиваються, серед яких: брак потрібних для розвитку системи масової комунікації інфраструктур, професійних навичок, виробничих і культурних ресурсів, визначеної авдиторії, брак усвідомлення потреби в незалежних медіях. Віддається перевага горизонтальним комунікаціям. Держава легітимізує можливість цензури, журналісти мають бути лояльними до уряду.

Нормативні елементи теорії особливо різко спрямовані проти залежності та іноземного впливу, а також довільного авторитаризму. Підтримується позитивне використання медіа в справі національного розвитку, декларують ся автономія і культурна ідентичність конкретного національ ¬ ного суспільства. Певною мірою вони підтримують демок ратическая участь народних мас, тобто комунікаційні моделі участі. Це частково є продовженням принципів самосто ності та протидії авторитаризму і визнанням необхід ¬ ності досягати цілі розвитку спільними способами. Загальне, що об'єднує теорію медіа періоду розвитку з дру гими нормативними теоріями, - визнання в якості головної мети самого економічного розвитку (отже, соціальних реформ) і часто пов'язаного з ним «будівництва нації». По ¬ цього певні свободи медіа і журналістів відступають пе ред обов'язком сприяти досягненню цієї мети. У той же час на перший план виводяться колективні, а не індивідуальні цілі. Один відносно новий елемент в теорії для медіа періоду розвитку - це акцент на «праві спілкуватися», зафіксованому у статті 19 Загальної декларації прав людини.