63. Поняття психологічної війни. Військово-політичні аспекти «розгортання» інформаційної війни.

Психологічна війна (англ. Psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людину з ціллю зміни в бажаному напрямку її психологічних характеристик (поглядів, думок, цінностних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому. ^[1]

В Міністерстві оборони США цей термін означає «планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.»^[2]

Цей термін тісно пов'язаний з терміном психологічна операція. Оскільки психологічна війна ведеться за допомогою інформації, її варто розглядати як вид інформаційної війни.

інформаційна війна визначається, як комплексний вплив (сукупність інформаційних операцій) на систему державного і військового управління ворожої країни, на її військово-політичне керівництво, який ще за мирного часу призводив би до прийняття сприятливих для ініціатора інформаційного впливу рішень, а в ході збройного конфлікту повністю паралізував би функціонування інфраструктури управління противника. Одним з важливих елементів сукупності інформаційних операцій можна вважати інформаційно-психологічні операції - засіб ведення психологічної війни.

Психологічна війна спрямована на знищення пануючої ідеології. Ідеологія в данному випадку розуміється як система глибоких переконань відносно основних питань життя і діяльності держави в цілому і кожної людини, зокрема. Результативність психологічного впливу залежить також від особливостей механізмів трансформації переконань, стереотипів, установок людей. Переконання це усвідомлені стійкі мотиви діяльності людей, які ґрунтуються на ідеології та проявляються в поступках і діях людей. Наприклад це почуття патріота своєї держави, або солдатська доблесть, мужність, стійкість, довіра до командира, військове братство і таке інше. Поряд з цим турбота про власне життя, прояв інстинкту самозбереження в умовах реальної загрози життю примушують військовослужбовця турбуватись перш за все про себе, в даному випадку переконання можуть відійти на друге місце. Якраз на це і розрахований влив на окрему особистість і великі маси людей в ході ведення психологічної війни. Використання засобів психологічної війни найбільш плідне при застосуванні їх у сприятливих умовах. До таких умов можна віднести : економічні труднощі в країні, що виникли в результаті об'єктивних і суб'єктивних чинників, етнічні й релігійні протиріччя, крайня економічна поляризація населення країни, благопо-луччя і процвітання оточуючих країн, та ін.

65. Основні теорії масової комунікації Девіда Макквейна

На думку одного з найбільших у світі дослідників масової комунікації Д. Макквейла, існує чотири види теорій масової комунікації:

соціологічні (пояснюють природу масового спілкування),

нормативні (вивчають можливі впливи медіа, як вони можуть діяти на суспільство залежно від виду політичної системи та державного управління),

прикладні (знання практиків, пропонуються настанови медіапрактикам),

теорії здорового глузду (системи знань людей про медіа, їхній досвід спілкування зі ЗМІ).

Відомий комуніколог Д. Макквейл розглядає масову комунікацію як цілісний феномен і пропонує єдину, комплексну теорію цього явища. Медіа як посередники в суспільстві, згідно з теорією Макквейла (варіант 2005 року), виступають:

· вікном для будь-якого досвіду, що накопичується у суспільстві;

· дзеркалом перебігу подій у суспільстві;

· фільтром чи воротарем (тим, хто відчиняє ворота), що пропускає одні погляди, інші — ні, свідомо або несвідомо;

· дороговказом, провідником чи інтерпретатором, який створює загальну картину, визначає сенс події;

· форумом чи платформою для представлення аудиторії ідей, інформації;

· поширювачем інформації;

· співбесідником чи партнером у квазіінтерактивному обміні думками.

Мас-медіа є тим соціальним інститутом, який:

· сприяє розвитку і зміцненню інших соціальних інститутів;

· є владним ресурсом (четвертою владою) у значенні контролю за суспільною думкою, поширення інновацій у суспільстві;

· є ареною для обговорення різних питань;

· є місцем для розвитку культури;

· став головним джерелом визначень і представлень соціальної реальності для індивідів, соціальних груп.