Суть і основні види контролю успішності учнів
Важливою ознакою дієвості дидактичного процесу й показником свідомої та цілеспрямованої участі в ньому є взаємоконтроль і самооцінка учнів як наслідок попередніх дій. До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна і фронтальна перевірки.Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного учня і вона має на меті з'ясувати рівень засвоєння ним певних знань, навичок, вмінь, професійних рис та визначити основні напрями роботи. Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному переважає в дидактичному процесі, спрямовано на з'ясування рівня засвоєння учнями програмного матеріалу за порівняно короткий термін. З цією метою педагог готує з певної теми короткі запитання, які ставить колективу, і вимагає також коротких відповідей з місць. Це, наприклад, може бути фронтальна письмова робота.
Відповідно до цілей контролю, які визначають педагоги, для реалізації цих форм перевірки використовуються певні методи. Методи перевірки – це сукупність прийомів і способів педагогічної діагностики, за допомогою яких здійснюється зворотний зв'язок у дидактичному процесі з метою отримання даних про ефективність цього процесу, тобто визначення ефективності функціонування всіх його ланок, результативності діяльності суб'єктів викладання і навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння.
Безперечно, вони мають забезпечувати найбільш повну й змістовну, систематичну та оперативну інформацію про хід дидактичного процесу і його результативність. Основними методами перевірки успішності учнів є побіжне спостереження, усне опитування, практичні роботи і вправи, програмований контроль, письмові роботи, дидактичні тести тощо. Окремі дидакти також виокремлюють методи графічного контролю (Г. І. Щукіна), лабораторного контролю (Ю. К. Бабанський), проблемні ситуації (В. Оконь). Результати контролю повинні дати відповіді на такі запитання: «Чи реалізовано основні дидактичні та виховні цілі?», «Чи реалізовано навчальний план згідно зі встановленими нормативами?», «Чи відповідають використані методи змістові матеріалу, що вивчається?», «Яка ефективність цих дидактичних методів?», «Чи відповідає професійна майстерність педагогів нормативним документам і сучасним вимогам психологічної та педагогічної наук?», «Що думають учасники дидактичного процесу про його здійснення і отримані результати?», «Чи відповідають отримані результати основним вимогам відповідних документів і наскільки вони є дієвими та ефективними?» тощо.
Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності
Слово «оцінка» означає характеристику цінності, рівня чи значення будь-яких об'єктів або процесів. Оцінити – означає встановити рівень чи якість чогось. У європейській педагогіці в проблемі оцінювання знань, навичок і вмінь звертається увага на відсутність універсальних та валідних її методик, піддається критиці суб'єктивізм, схвалюються такі методики, які сприяють розвитку особистості учня, формуванню позитивного «Я-образу». Вітчизняний педагог оцінює знання, навички та вміння учнів після контрольних дій шляхом їх перевірки. Оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчально-пізнавальної діяльності та бути об'єктивними, обгрунтованими і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального і диференційованого підходу в кожному випадку.
Оцінка – це процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описами в навчальних програмах, порадниках та інших нормативних документах. Виставляються оцінки під час перевірки знань, навичок і вмінь учнів.
Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких є обов'язковим для педагога. їх опрацювання, обгрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з найактуальніших завдань загальної дидактики та педагогічної психології. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчально-пізнавальної діяльності учнів та безпосередньо встановлюють її результативність. Ця проблема в дидактиці має стати однією зі стрижньових. Інакше дидактичний процес буде існувати сам по собі, його контроль здійснюватиметься задля контролю, а оцінки ніяк не впливатимуть ані на сам процес, ані на його учасників. Проте критерії оцінки глибоко і всебічно ще не обгрунтовано, тому ця сфера дидактики страждає на суб'єктивізм. Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності учнів у навчальному процесі є індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об'єктивність, умотивованість оцінок, єдність вимог з боку контролюючих, оптимальність, всебічність, дієвість та гуманність.
Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань учнів слід враховувати: 1) обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями й методологією навчального предмета, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає: – пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв'язків і залежностей між ними; – виокремлення значущих наукових проблем, усвідомлення їхньої глибини та визначення необхідності розв'язання; – знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обгрунтування; 2) якість засвоєння учнями методологічної і теоретичної основ навчального предмета, що передбачає: – аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань; – методологічну обгрунтованість мислення; 3) дієвість знань, наявність простих умінь, їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає: – конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичній діяльності; – змістовну характеристику методів, процедур і методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань тощо.
Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими, а їхній рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.
Слово «оцінка» означає характеристику цінності, рівня чи значення будь-яких об'єктів або процесів. Оцінити – означає встановити рівень чи якість чогось. У європейській педагогіці в проблемі оцінювання знань, навичок і вмінь звертається увага на відсутність універсальних та валідних її методик, піддається критиці суб'єктивізм, схвалюються такі методики, які сприяють розвитку особистості учня, формуванню позитивного «Я-образу». Вітчизняний педагог оцінює знання, навички та вміння учнів після контрольних дій шляхом їх перевірки. Оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчально-пізнавальної діяльності та бути об'єктивними, обгрунтованими і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального і диференційованого підходу в кожному випадку.
Оцінка – це процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описами в навчальних програмах, порадниках та інших нормативних документах. Виставляються оцінки під час перевірки знань, навичок і вмінь учнів.
Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких є обов'язковим для педагога. їх опрацювання, обгрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з найактуальніших завдань загальної дидактики та педагогічної психології. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчально-пізнавальної діяльності учнів та безпосередньо встановлюють її результативність. Ця проблема в дидактиці має стати однією зі стрижньових. Інакше дидактичний процес буде існувати сам по собі, його контроль здійснюватиметься задля контролю, а оцінки ніяк не впливатимуть ані на сам процес, ані на його учасників. Проте критерії оцінки глибоко і всебічно ще не обгрунтовано, тому ця сфера дидактики страждає на суб'єктивізм. Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності учнів у навчальному процесі є індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об'єктивність, умотивованість оцінок, єдність вимог з боку контролюючих, оптимальність, всебічність, дієвість та гуманність.
Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань учнів слід враховувати: 1) обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями й методологією навчального предмета, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає: – пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв'язків і залежностей між ними; – виокремлення значущих наукових проблем, усвідомлення їхньої глибини та визначення необхідності розв'язання; – знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обгрунтування; 2) якість засвоєння учнями методологічної і теоретичної основ навчального предмета, що передбачає: – аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань; – методологічну обгрунтованість мислення; 3) дієвість знань, наявність простих умінь, їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає: – конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичній діяльності; – змістовну характеристику методів, процедур і методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань тощо.
Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими, а їхній рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.