Вул. Грушевського

Одна з головних вулиць нової частини міста. Її забудову розпочато в 1949 р. Назву вул. Будівельників офіційно присвоїли в 1960 р. Згодом вона отримувала назви Лопатіна і Дністровська, а 23 березня 1970 р. - Леніна, пере­йменована 1991 р. На вулиці можна простежити як зростало місто: спочатку будувалися двоповерхові житлові будинки, потім три -, чотири - і п’ятиповерхові. Тут розташовані житлові будинки, торгові заклади, школи, дитячі садки, ресторани, банки і інші загальноміські об'єкти. Довжина - 1,3 км. Добре впоряд­кована.

Пам’ятник жертвам депортації

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині. Приводом до початку Операції Вісла заступника міністра оборони Польщі генерала К.Свєрчевського. Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням. Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що знищували цілі села вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля – Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації (NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі – 300, за даними польського сейму, а 2000, згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460 українців у селі Павлокома.На початкових етапах операції на Закерзонні не було частин УПА, а тільки невеликі загони самооборони і українське населення було майже беззахисне, але скоро через Сян переходять 3 частини УПА, що починають бойові дії проти Війська Польського, польської міліції і загонів НКВС.

Вул. Б. Хмельницького

Колишнє німецьке село (колонія), яке називалося Брочків, що виникло після 1800 р. У 1940 р. Брочків перейменували на вул. Карла Лібкнехта, однак в прото­колах міської ради ця вулиця до 1954 р. згадується як Брочків. Від 1954 р. і до сьогодні вона називається вул. Б. Хмельницько­го. Забудована одноповерховими житловими будинками, яких - 190. Тут розташована церква Серця Ісуса і Серця Марії, а також діючий з 1982 р. міський цвинтар. Ця вулиця є частиною авто­шляху Стрий-Івано-Франківськ. Довжина - 3,3 км. Впорядкова­на.

Пам’ятник борцям за українську державність

Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло. Становлення української державності відбувалось у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, та навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями. Українська революція показала, що ідея незалежності України живе у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стало переконання в необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами. Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці і більшовики, їм протистояла українська інтелігенція і селяни, в меншій мірі — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити у 1920-х роках конкретні кроки на шляху українізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія по суті не відмовилась від імперських амбіцій царизму. Історичне значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття. Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.