11. Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).

Відомий політичний і церковний діяч Київської Русі Никифор народився в Лакії Малоазійській, дата народження невідома. Майже 17 років (з 1104 по 1120 р.) очолював київську митрополію. Саме він освячував сходження на престол Володимира Мономаха, утверджував культ перших руських святих — Феодосія Печерського, Бориса і Гліба. Його перу належать п'ять творів типу послань і повчань, які він писав спочатку грецькою мовою, а потім перекладав руською. Серед них "Послання Никифора Митрополита київського великому князю Володимиру, сину Всеволожіє, сину Ярослава", "Послання Ярославу Святославовичу", два твори про піст. Помер Никифор у Києві 1121 р.

Никифор, звертаючись до античних джерел в їх християнській інтерпретації, розглядає людину (за сучасною термінологією) як складну, багатофункціональну систему, де "рати єсть ... многа, и противится плоть духови и дух плоти", тобто таку, що складається з двох субстанцій — тілесної і духовної, котрі перебувають в стані постійної боротьби ("боренія"). При цьому душа не існує окремо від тіла. Вона укріплюється тілом людини, діє своїми органами чуттів.

Душу людини складають три сили: словесне, люте і бажане. Перше в людині означає ум, розум, логос, вище начало; друге — почуття, пристрасті, емоції, ту стихійну силу, яка дає життєву енергію; останнє є воля, прагнення, цілеспрямована дія, від яких виникає служіння ідеї, подвижництво, а саме бажане пов'язує раціональне (словесне) з ірраціональним (лютим), емоції підпорядковує розуму. З дією цих сил пов'язується боротьба розумного і пристрасного начал. Аналізуючи їх як боротьбу доброго і злого начала, Никифор роз'яснює, що вони нероздільно пов'язані в людині. "Неразличена де суть злаа от благих, — підкреслює Никифор, — не смешены, суть злобы с добродетелями, яко же и плевел в пшеници".

11. Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).

У XIV—XVI ст. філософію України оригінально представляли єресі. Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставлення до окремих православних догматів, церковних обрядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всупереч філософським ідеям єретиків використовувалась схоластична філософія. Розвитку схоластики протидіяли гуманістичні ідеї, які почали поширюватись в Україні в XVI ст. До ранніх українських гуманістів належали Юрій Дрогобич(1450—1494), Павло Русин (1470—1517) із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський (1513—1566) та інші.

С. Оріховський замолоду виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до живої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу — (шляхетний стан), розум — (король). Мета держави — збереження набожності, добробуту і свободи громадян.

Найвизначніші його твори латинською мовою — дві промови «Про турецьку загрозу», видані відомим краківським друкарем Гієронімом Вієтором. У них порушується актуальне на той час питання — згуртування європейських народів проти турецької експансії. Саме тому ці твори користувалися великою популярністю в Європі протягом тривалого часу, про що свідчить значна кількість їх перевидань у західноєвропейських країнах: «Про целібат» (1547); «Відступництво Риму»; «Напучення королеві польському Сигізмунду II Августу» у двох редакціях (1543, 1548); «Хроніки», що описують п'ять років історії Польщі; «Промова на похоронах Сигізмунда ї» (1548). Цікаві й дрібніші його твори — листи, діалоги, памфлети та промови на різні теми.

У праці «Про природне право» С. Оріховський одним із перших в Європі розробив концепцію природного права, відстоював пріоритетність закону над рішенням монарха чи інших посадових осіб. Проте за декілька років до смерті в праці «Польські діалоги політичні» він відійшов від передових поглядів, відстоював зверхність папської влади над королівською. Цей принцип письменник-публіцист застосував при розробці піраміди влади у Польщі, котра б нагадувала трикутник, вершиною якого була духовна влада, у лівому куті — священослужителі, а у правому — король.

Свій багатогранний талант оратора, публіциста, філософа, історика Оріховський виявив у багатьох сферах духовної культури у найрізноманітніших жанрах. У галузі філософії його найбільше цікавили питання, присвячені етиці та політиці. Станіслав Оріховський був визначною постаттю в східнослов'янській культурі доби Відродження.

Мислителі-гуманісти проявляли живий інтерес до світової історії та історичного минулого українського народу. Вони вважали історію вчителькою життя і радили вчитися на історичних прикладах, особливо на діяннях великих особистостей, діячів, полководців. Українські мислителі-гуманісти вважають історію засобом пробудження гордості народу за своє минуле, розвитку патріотичних почуттів, любові до Вітчизни. На основі патріотичного пафосу, громадянськості розвивалися патріотичні почуття, національна свідомість, історична традиція.