10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).

= смесь 11 и 12 и можно доисать следующее:

Період становлення К.Русі є зародження психологічної думки. Етико-психологічний бік народного епосу, в якому розкривається гуманізм народу, його вільне від догматизму і містицизму розуміння особистості, характеру і здібностей.За князя Володимира, сина Святослава, вперш стає можливим розвитокї літератури, в якій викладалися філософсько-псих погляди.

Значне місце серед психологічних джерел доби посідають казки та билини.

Казка своїм корінням сягає у глиб тотемістичних вірувань, матампсихоз,анімізм, де живий та неживий світ повязані між собою. нерідко казка розкриває типові риси люд поведінки : ситуативний, мотивац, дієво-вчинковий аспекти. Літ джерела (повчання, послання тощо) містять псих матеріал. Людина мислиться як частина великого цілого - суспільства, природи. загостерний характер вибиору між добром і злом. Давня руська літерат викор для розкриття теми біографічний метод : застосовубчи псих інтерпритацію описується повний життєвий шлях людини. ("Житіє"). Аналізуючи джерела псих Київської Русі спострегіємо гостур псих боротьбу між адептами язичництва та православної христ ідеології. Ідеологічне середовище в якому відб становлення псих поглядів КР було довіря що грунтувалось на поєднанні мотивів природної релігії та релігії одкровення(капец каджый год одно и то же) ).-Проблема людського поклику. (природа кличе) ;) свобода волі відірвана від ситуативного визначення вчинку стає абстрактною свободою діяння що немає звязку з реальними потребами суспільтва. *шота дальше про богатырей много:) расскажите мультик про иллю муромца:)*

11. Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).

«Слово про закон і благодать» – це практично перший політичний трактат Давньоруської держави богословською мовою. У ньому послідовно викладено концептуально оформлені політико-правові ідеї, які відбивали суспільно-політичну свідомість правлячого стану тогочасного давньоруського суспільства. На думку Н. Полонської-Василенко, «Слово про закон і благодать» – це визначний документ гуманізму

Тенденція кордоцентризму. Органом розуміння, осягнення істини виступає серце. Воно є центром протидіючих у людині сил світу благодаті і світу гріха, зводить воєдино мисль, волю та віру. (Приклад: Митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать" пише, що коли Володимир задумав увести християнство на Русі, то у нього в серці "засяяв розум".) Тобто Іларіон пошук істини веде у сфері духовного "Я" людини, трансцедентального, відгородженого від природної реальності.

Іларіон був сподвижником християнської віри, прибічником аскетизму, релігійної  усамітненості.

Проблематика «Слова», запропонована Іларіоном, відтворює злободенні політичні ідеї давньоруського суспільства. Назва твору, яка в найпоширенішій своїй редакції складається з трьох частин. Вона вказує на те, що Іларіон мав намір висвітлити три великі проблеми: з'ясувати співвідношення між законом та істиною, позитивно оцінити діяльність Володимира та організоване ним хрещення Русі, а також здійснити похвалу Богу з метою забезпечення стабільного розвитку країни.

У першій частині «Слова» автор з філософсько-політичних позицій намагається розкрити сутнісне значення термінів «закон» та «істина», сприймає її як певний абсолютний ідеал досконалості, що має універсальне значення для всіх часів і народів. Звернення Іларіона до слова «закон» передбачає розуміння його як у теологічному, так і в юридичному значенні. Автор «Слова» чітко розрізняє закон, який за допомогою заборон регулює поведінку людини в суспільстві, та істину, що виявляється у високому моральному стані людини.

Закон, визначаючи зовнішні вчинки людей на стадії, коли люди ще не досягли досконалості, готує людство до опанування істиною та благодаттю. На думку Іларіона, благодать є синонімом істини, а закон, виступаючи лише як тінь, що подібна до істини, є предтечею та слугою істини. На відміну від закону, благодать служить майбутньому вічному життю. Якщо закон Іларіон образно порівнює зі світлом місяця, то істину – з променями сонця.

Він указує, що істина з'явилася не відразу, а поступово, людство відкривало її через благодать, яку отримувало під час хрещення. Отже, в процесі історичного розвитку людської цивілізації спочатку виникає «закон», а вже потім – «благодать». На зміну ж подібності істини поступово прийшла сама істина. Згідно з думкою Іларіона, істина тотожна благодаті, оскільки має універсальний характер і світить усім, як сонце.