46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).

Олекса́ндр Микола́йович Рає́вський ( 9 серпня (21 серпня за новим стилем) 1891, Київ — 14 вересня 1971, Київ) — український психолог.1917 року закінчив філософське відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Викладач (з 1917), професор (з 1925) і завідувач кафедри психології Київського університету (з 1945 ) та співробітник науково-дослідного інституту Психології (1945—59). Автор підручника «Психологія» (1941). Досліджував історію психології, зокрема її розвитку у Київському Університеті, і психологію мови та залежність людської свідомости від конкретного середовища («Психология речи в советской психологической науке за 40 лет, 1917-57, 1958).

Григорій Костюк – укр рад психолог, професор Київс педагог інс-ту (з 1935). Починаючи з 1924 К. було опублік більше 250 робіт. Розробляв проблеми заг, віков та педагог псих-ії: * розкриття цілей, форм і змісту взаємодії псих-ії з ін науками – фізіол, педагог, соціол, логікою. * аналіз стр-ри д-сті: 1) є мотивац, змістова та операційна сторіни д-сті, які взаємод; 2) діахронічна стр-ра, що розкрив через хар-ку систем розв’язуваних задач. К. виділяв у д-сті (зокрема, учня) види задач, що визначаються типом психічн процесу (сприйм, пам’ять, уява, мисл), який відіграє провідну роль у розв’яз. Робив ! на необх забезпечення центральн місця мислен задач у структурі процесу учіння. Важлива складова - з’ясув психол передумов ефективності педагог впливів, засад індивід підходу до учнів. Найголовн напрям – вивч закон-стей психіч розвитку, генези здібностей, становл ос-сті, хар-ка чинників і етапів цих процесів та ін. Невдачі вихов у тому, що зводиться до зовн впливів на вихованців та ігнорує їхню власну д-сть та її мотиваційну основу – потреби, почуття. Аналіз-ся внутр суперечності як рушійні сили психіч розвитку. Педаг впливи повинні сприяти розв’яз суперечностей і водночас виникненню нових, без яких є неможливим подальший розвиток. К. підкреслював, що псих розвиток не зводиться до нагромадж навч надбань. Воно хар-ться якісними змінами ос-сті дитини в цілому, що означ її прогресуючий рух від нижчих до вищих рівнів структур психіч д-сті. К. наголошував на складності психіки – що робить неадекватними однобічні тлумачення психол феноменів і закон-стей. Проте це не свідчить про їх хаотичність, неможливість наук пізнання. Зусилля дослідника мають бути спрямовані на розкриття процесів, на з’ясув ієрарх зв’язків, які зумовл їх детермінацію.

Павло Романович Чамата народився 28 липня 1898 р. в с. Бабичі, тепер Канівського району Черкаської області З 1937 р. за сумісництвом працював доцентом кафедри психології в Київському педагогічному інституті ім. О. М. Горького, пізніше тут виконував обов'язки проректора з наукової роботи.

У 30-х роках Павло Романович брав активну участь у розробці питань освіти, висвітлював їх на сторінках преси. У статті «Про розпис уроків для початкової та середньої школи» (1935) звернув увагу педагогічної громадськості на перевантаженість, формалізм, нестабільність та невідповідність наявних розкладів уроків у школах віковим можливостям учнів. Автор статті висвітлив негативні явища, які можуть виникнути в результаті неуважного ставлення до цього питання й обґрунтував висновок, «що сталий, раціонально побудований розпис має значення – організаційно-планувальне, виховне та психогігієнічне», а також виклав власне бачення шкільного розкладу уроків.

Значна увага приділяється особливостям психічного розвитку молодших школярів. Павло Романович написав такі розділи: «Предмет, завдання і методи психології», «Анатомофізіологічні основи психіки», «Особистість і умови її розвитку», «Пам'ять», «Здібності», «Характер».

Учений брав участь у написанні підручника для педагогічних вузів «Психологія», зокрема розділів про біологічну передісторію людської психіки, про самосвідомість особистості.

Коло наукових інтересів Петра Романовича було досить різнобічним. Зокрема, низка його статей присвячена проблемам особливостей мислення та мови в дітей («Розвиток уявлень і понять у дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання», 1940), психології особистості дитини («Про генезис самосвідомості дитини», 1949; «Особливості розвитку самосвідомості у дітей дошкільного віку», 1952; «Роль мови в формуванні самосвідомості у дитини», 1952; «Особливості розвитку самосвідомості у дітей», 1956; «Про самосвідомість учнів та шляхи педагогічного керівництва цим процесом», 1963), психології виховання («Характер та його виховання у дітей дошкільного віку», 1957; «Здібності та їх виховання у дітей дошкільного віку», 1955), викладанню психології в середній школі («За дальше поліпшення викладання логіки й психології в середній школі», 1951; «"Пам'ять" в курсі психології в середній школі»), викладанню психології у педагогічних вузах («Поліпшити викладання психології в педагогічних вузах», 1953) та ін.

П. Р. Чамата увійшов в історію вітчизняної психології як засновник наукової школи в Україні з проблеми самосвідомості особистості. Це знайшло відображення в таких працях: «Особливості розвитку самосвідомості у дітей дошкільного віку» (1956), «Про природу і сутність самосвідомості особистості» (1956), «Питання самосвідомості особистості» (1958), «Самосвідомість та її розвиток у дітей» тощо.