
- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
Сергей Леонидович Рубинштейн (1889—1960) — российский психолог и философ, член-корреспондент Академии наук СССР, один из создателей деятельностного подхода в психологии. Основатель кафедры и отделения психологии факультета философии МГУ, а также сектора психологии Академии наук СССР. Автор фундаментальной книги «Основы общей психологии».С. Л. Рубинштейн родился в Одессе в семье успешного адвоката, где витал дух интеллигентства. В 1908 году окончил с золотой медалью Ришельевскую гимназию. Категорически отверг идею поступления в местный Одесский (Новороссийский) университет. Высшее образование поехал получать в Германию. Сначала он поступил во Фрайбургский университет, но через 2 семестра перевелся на факультет философии Марбургского университета, который окончил в 1914 г., и сразу защитил докторскую диссертацию по философии на тему «К проблеме метода». Его учителями были такие знаменитые ученые, как Г. Коген и П. Наторп.В 1914 началась Первая мировая война и Рубинштейну пришлось вернуться в Одессу. По возвращении он занял пост заведующего кафедрой психологии в университете, однако местные научные круги встретили его крайне недоброжелательно. В 1917 г. Рубинштейн становится преподавателем в гимназии, но продолжает научную деятельность.Благодаря отзывам Н. Н. Ланге, в апреле 1919 г. Сергей Леонидович был избран приват-доцентом кафедры философии Новороссийского университета (который в это время переименовывают в Одесский институт народного образования). После смерти Ланге, в 1921 г. Рубинштейн был избран на вакантную должность профессором кафедры психологии. В 1922 г. он сформулировал важный в психологии и педагогике принцип единства сознания и деятельности.C 1925 г. Рубинштейн занимает должность директора Одесской научной библиотеки. Он принимает активное участие в развитии библиотечного дела в России. С середины 1928 г. — внештатный профессор ИНО. Этот период был успешным для его научной деятельности, «период его становления как психолога».В 1930 г. переехал в Ленинград и возглавил кафедру психологии ЛГПИ им. Герцена. В разные годы преподавал также в ЛИФЛИ, в ЛГУ читал курс психологии на кафедре физиологии труда. В 1937 утвержден ВАК в учёной степени доктора педагогических наук (без защиты диссертации) и в учёном звании профессора. Возглавлял секцию педагогической психологии в Государственном институте научной педагогики. До октября 1942 г. работал в ЛГПИ, был заместителем директора по научной работе. Был депутатом Ленсовета.Профессор МГУ (с 1942 г.), организатор и первый заведующий кафедрой психологии, а затем отделения психологии (1943) на философском факультете МГУ им. М. В. Ломоносова, организатор и руководитель сектора психологии в Институте философии АН СССР (с 1945 г.). В течение ряда лет возглавлял Институт психологии при АПН РСФСР. В 1947 г. был обвинен в космополитизме и снят со всех руководящих постов, включая МГУ, оставаясь с июня 1949 старшим научным сотрудником Института философии. Обвинения были сняты в 1953 г. Лишь в 1956 он вновь возглавил воссозданный заново сектор психологии в Институте философии.Научные исследования Рубинштейна в области психологии получили широкое развитие после его переезда в Ленинград в 1930. Здесь он положил начало крупной научной философско-психологической школы. Область научных интересов — теория и методология общей психологии, педагогическая психология, философия, логика, психология мышления, история психологии, психология эмоций, темперамента, способностей. Одним из первых отечественных психологов сформулировал принцип единства сознания и деятельности — центральный в теории деятельностного подхода в психологии (1922). В 30-е годы содержательно обосновал этот принцип, суть которого состоит в том, что человек и его психика формируются и проявляются в деятельности изначально практической, сформулировал программу создания психологии на основе философии марксизма, разработал новые методологические принципы психологической науки, в частности, принцип детерминизма («внешние причины действуют через внутренние условия»), создал концепцию психического как процесса, реализованную в исследовании процессов мышления его учениками (А. В. Брушлинским, К. А. Абульхановой-Славской и др.). В 1942 году за работу «Основы общей психологии» был удостоен Сталинской премии второй степени (за 1941 год)Рубинштейн автор одного из лучших отечественных учебников по общей психологии. Его труд “Основы общей психологии” был удостоен Сталинской премии (1942).
Олександр Володимирович Запорожець (1905-1981) - український і російський психолог, розпочав свою наукову діяльність у Харкові. Розробляв загально психологічну теорію діяльності в генетичному аспекті, розкрив роль практичних дій у генезі сприймання, мислення та інших пізнавальних процесів. Йому належать праці з теорії емоцій як особливої ланки регуляції діяльності. Наукові інтереси О. Запорожця стосувалися психічного розвитку дитини, її виховання і навчання. Його ідеї лягли в основу дошкільної психології й педагогіки. У психолого-педагогічній спадщині А.В. Запорожця знайшли цілісний розвиток ідеї наступності у вихованні дітей дошкільного та шкільного віку як єдиного процесу, що забезпечує особистісне, емоційне і психічне благополуччя дитини, розкриває можливості, службовці основою успішності шкільного навчання та визначення перспектив розвитку його особистості.
Вивчення творчої біографії вченого свідчить, що вона найтіснішим чином пов'язана із становленням психологічної та педагогічної науки в нашій країні. Життя А.В. Запорожця є зразком і прикладом організованості, волі, свідомого ставлення до свого обов'язку, який полягав у служінні людям через роботу в науці, прагненні надати своїй діяльності вищий сенс.
Положення А.В. Запорожця про невиліковним цінності ранніх періодів дитинства; висновок про те, що окремі психічні процеси дитини розвиваються як властивості цілісної особистості; віра в потенційні можливості дошкільника; настійні вимоги обліку своєрідності і специфіки віку, є, на наш погляд, відмінними рисами творчої спадщини вченого, який розглядає виховання дитини з позицій продуктивного гуманізму, спрямованого на створення умов, що сприяють розкриттю потенційних сил особистості. Ідеї А.В. Запорожця про те, що в ранньому дитинстві дитина набуває основи особистісної культури, сумірною з загальнолюдськими духовними цінностями, дозволили сформулювати виховні цінності, що регулюють діяльність педагога і вихованця.