
- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
Ланге Николай Николаевич (12(24).3.1858-15.2.1921) русский психолог. Работал в псих. лаборатории Вундта в Лейпциге (с 1883). Проф. философии Одесского у-та, где организовал одну из первых в Украине эксп. псих. Лабораторий. Один из осн. эксп. псих. В Украине. Сформ. концепцию стадиальности (фазовости) проц. восприятия, предполагающую смену фаз восприятия от более общего характера к более частному, дифференцированному. Всякое ощущение, по Ланге, начинается с "простого толчка" в сознании ("что-то случилось"), затем осознается род раздражителя (цвет, звук, поверхность), форма предмета, место в пространстве. Ланге видел в этом основу всех простейших псих. проц. ("Психологические исследования", 1893). Им была разработана моторная теория внимания, согласно которой движение рассматривалось как условие, не только сопровождающее, но и улучшающее восприятие. Двигательный компонент, считал он, присутствует в процессах мышления наряду с такими составляющими, как память ? воля - импульс, предшествующий любому сознательному движению. Этот импульс не осознается человеком, осознается лишь само движение в виде сопровождающих его суммы "обратных" ощущений. Следуя И. М. Сеченову, Ланге считал двигательные реакции организма первичными по отнош. к внутр. психическим актам. Осн. ф-я психики - "круговая реакция", вкл. центростремительный ток, сообщающий организму о достигнутом, и центробежную реакцию (ответ на это сообщение). Подчеркивая значение психики в биологической эволюции, выступал против психофизического параллелизма
Основной идеей экспериментальных работ Л. было рассмотрение психичических процессов в их связи с моторными компонентами. В этом обнаруживается влияние идей Сеченова на психологические взгляды Ланге Одной из важнейших заслуг Л. является разработка теории стадиального характера восприятия: в сформулированном им "законе перцепции" последовательность фаз восприятия от менее дифференцированного к более дифференцированого отражению объекта дается в сопоставлении с процессом филогенетического развития человека. Л. доказал, что процесс восприятия одновременно является образованием наглядного суждения. Установленный Л. "закон перцепции", во многом подтверждающийся данными более поздних исследований, имеет большое значение для понимания единства чувственного и логического в познании. Л. осуществил первый в России перевод "Первой аналитики" Аристотеля (1894).
41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
+. Іван Олексійович Сікорський народився у с. Антонові Київської губернії Сквирського повіту 26 травня 1842 р. в сім'ї православного священика, де було 12 дітей,
І.О.Сікорський набув популярності як лікар, педагог і громадський діяч. Окрім Лікарсько-педагогічного інституту для дітей із психічними вадами та Фребелівського жіночого педагогічного інституту, він став засновником Психіатричного товариства й Товариства тверезості у Києві, був почесним членом багатьох учених товариств на батьківщині й закордоном. Він залишив велику кількість друкованих праць, з-поміж яких – "Загальна психологія", "Психіатрія", "Душа дитини", "Основи виховання і навчання", "Виховання у віці першого дитинства", "Початки психології" та ін.
Головою Фребелівського педагогічного інституту був обраний перший ректор Фребелівського педагогічного інституту – доктор медицини, професор Київського університету І.О.Сікорський. Таким чином, у 1908 р. Фребелівський педагогічний інститут отримує друге народження. Відповідно
до Статуту, в 1908/1909 р. Київське Фребелівське товариство відкрило всі заплановані педагогічні установи: педагогічний інститут, дитячий садок, початкову школу, дитячий притулок, педагогічну амбулаторію, які утворили
педагогічне об'єднання з центром у Фребелівському педагогічному інституті. За словами І. О. Сікорського, означені заклади внутрішньо пов'язувалися між собою і складали єдине педагогічне ціле.
Одним з головних позитивних аспектів був той, що Фребелівський педагогічний інститут засновувався і розглядався не відокремлено, а в системі науково-педагогічного об'єднання як вища жіноча школа для наукової і практичної підготовки слухачок до педагогічної діяльності і спостереження за юною душею від періоду немовляти і до юнацького віку включно. Передбачалося, що випускниці педвузу зможуть виконувати обов'язки вихователів і викладачів не тільки в дитячих притулках, садках і початкових школах, а й у середній школі. Цьому сприяло те, що слухачки, навчаючись догляду за дітьми, брали участь у спостереженні,
вихованні та навчанні дітей в дитячому садку і школі. Так, основні предмети загальнопедагогічної підготовки – фребелівська педагогічна система, методики різних дисциплін, загальна психологія, психологія дитячого віку – викладалися на конкретних прикладах життя і навчання дітей. Слухачки невеликими групами відвідували заняття в дитячому садку, уроки в школі, а два дні на тиждень кожна з них самостійно займалася із двома дітьми. Практичні заняття в педагогічній амбулаторії полягали у всебічному психолого-педагогічному обстеженні дітей, наданні педагогічних консультацій і порад їхнім батькам і вихователям.
Отже, громадська діяльність Івана Сікорського була напрочуд продуктивною. Він, як голова Фребелівського товариства заснував дитсадки, притулки для жінок. Одночасно, будучи директором Фребелівського педагогічного інституту в Києві, він організував практичну підготовку слухачок цього інституту шляхом відвідування ними лекцій, а також безпосередній роботі з дітьми.
Окрім того, він проводив різноманітні консультації для людей, що переживали тяжкий психологічний стан. Науковий доробок Івана Сікорського складався з фундаментальних праць з медицини, дитячої та загальної психології. В них він показав себе як блискучий науковець. що вміло поєднує науку з практикою. Іван Сікорський перший у світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психології («Душа ребенка», 1901 та інші). Сикорский первым в мировой науке в 1880 применил экспериментальный метод наблюдения над умственной работой учащихся в школах и приобрел в иностранной и русской литературе имя основателя экспериментальной педагогики. Стал одним из основоположников детской психологии и детской психопатологии.Второй етап развития возрастной психологии – 70-е – 90-е годы XIX века, характеризуется формированием основных областей исследования возрастной и педагогической психологии. Появление работ П.Ф.Каптерева, П.Ф.Лесгафта, И.А.Сикорского. и началом широкомасштабной деятельности по психолого-педагогическому просвещению населения.
И.А.Сикорский - один из пионеров изучения ребёнка раннего возраста. Им были проведены наблюдения за собственными детьми, за развитием детей Петербургского воспитательного дома, за новорожденными в Надеждинском родовспомогательном заведении. В своей монографии «Воспитание в возрасте первого детства» (1884) И.А. Сикорский сопоставляет полученные им данные с результатами книги В.Прейера «Душа ребёнка», первым русским переводчиком которой он был. И.А. Сикорский исследовал такие стороны психического развития ребёнка, как эмоциональные проявления, становление интеллекта, формирование волевой сферы, показывая последовательность их проявления в онтогенезе. Учёный наметил целостную картину нормального хода нервно-психического развития ребёнка. Им составлена классификация типичных ошибок воспитания - расслабляющее воспитание, жестокое и пренебреженное воспитание, из чего видно, что определяющим является воспитание волевой сферы. Всестороннее постижение специфики детской природы по Сикорскому призвано рассматривать гармонию развития духа и тела, сочетания ума, чувства, воли, и соответствующих им умственного, эстетического и нравственного воспитательного воздействия.