35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).

Известный в Европе украинский и польский ученый, действительный член Русского психологического общества, инициатор Первого Международного психологического конгресса, один из основателей Международного института психологии в Париже в 1900 г., приват-доцент психологии Львовского университета Юлиан Леопольд Охорович родился в 1850 г.

Заниматься научной деятельностью Ю. Охорович начал, будучи студентом Варшавского университета. В 1868 г. за представленную на конкурс студенческую работу «О методах психологических исследований» он получил серебряную медаль. Уникальность этой работы заключалась в новаторском взгляде на классификацию наук, изложение которого вызвало острейшую дискуссию: в частности, Ю. Охорович в этой работе пытался доказать, чтопсихология является самостоятельной экспериментальной наукой, отличающейся от философии. Охорович в этой работе пропагандировал сравнительно-исторический метод исследования, эмпирические методы наблюдения и самонаблюдения, измерения и эксперимента.

В 1871 г. Охорович публикует работу «Будущее психологии», в которой выступает за необходимость независимой психологии, которая должна быть основой для философии, эстетики, педагогики, этики, криминалистики и других наук Психолог же, по мнению Охоровича, должен быть прежде всего наблюдателем, ищущим факты, анализирующим все стороны духовной жизни. Следовательно, настоящий психолог должен быть практиком, а не просто уметь рассуждать на интересующие его темы.

Охорович в это время интересуется законами и условиями движения мысли и духовной жизни. В частности, он полагает, что подобное движение можно будет выразить при помощи математических формул.

Блестяще окончив университет, он в 1873 г. защищает диссертацию по психофизиологии на тему «Сознание человека. Его условия и законы». В 1875 г. молодого ученого приглашают на только что созданную кафедру психологии и философии природы во Львовском университете на должность доцента.

В основном международную славу Охоровичу принесли его работы по вопросам гипнотизма — «Мысленное внушение» и «Гипнотизм и месмеризм». Эти работы, в частности, были высоко оценены и получили награды Парижской академии наук в 1912 г.

В этих работах Охорович пытался выяснить сущность гипнотического состояния и механизмы словесного воздействия при гипнотическом воздействии на человека. Он скрупулезно исследует физическую нервную передачу болезней, передачу эмоциональных состояний, ощущений, мыслей, воли, мысленное внушение с задержкой и на расстоянии

Также в этих работах Охорович анализирует проблемы экзальтированной перцепции (восприятия), экзальтации мозга, прямого психического и физического воздействий, универсального флюида и психофизической передачи. Основной вывод, сделанный им в вышеупомянутых трудах, сводится к тому, что внушение, вследствие его чрезвычайной сложности, нельзя объяснить воздействием какого-либо одного принципа или проблемы. По мнению Охоровича, внушение следует изучать только в комплексе с «различными явлениями физической передачи. Мысль как порождение мозга никогда не ограничивается самим мозгом». Согласно Охоровичу, развивающему идею Сеченова, мысль влечет мускульное сокращение, образующуюся при сокращении секрецию, эманации, прямые образования тепла и электричества. Таким образом, все живое «является динамическим фокусом, который стремится расширить свойственное ему движение, которое, в свою очередь, преобразуется соответственно среде, в которой оно проходит».

Все научное творчество Охоровича отмечено ярким новаторством.

Сікорський Відомий вчений-медик, який спеціалізувався в газулі неврології, психології та психіатрії. Народився у селі Антонів Сквирського повіту Київської губернії 26 травня 1842 р. (за старим стилем) в родині сільського священика. Іван був старшим з чотирьох братів. Його майбутнє пов’язували зі служінням Богу, тому він закінчив Київську духовну семінарію. Але у 20-річному віці він вирішує навчатися у Київському університеті св. Володимира.

За архівними джерелами відомо, що Іван Сікорський готувався стати юристом, але його доля склалася інакше. Іван закінчує медичний факультет Університету св. Володимира 1869 р. і як здібний студент залишається на кафедрі для підвищення кваліфікації. Він пише докторську дисертацію «О лимфатических сосудах легких», яку захищає 1872 р. Сікорський вирішив стати фахівцем-дослідником душевної та нервової патології. Він переїздить до Петербурга і працює спершу в клініці професора Балінського, потім з 1873 по 1880 р. лікарем у клініці для божевільних при Медико-хірургічній академії, ще два роки у психіатричній лікарні св. Миколая і, нарешті, повертається до академії на посаду приват-доцента. За цей період він став досвідченим ученим, надрукував 17 наукових робіт, його обрали членом наукових товариств не тільки в Росії, а й у Бельгії та Франції.

Іван Сікорський прагне повернутися до Києва, і з 1 січня 1885 р. отримав призначення на кафедру нервових та психічних хвороб - почався другий великий період його життя в Києві. Як людина дуже енергійна І.Сікорський у 1886 р. засновує журнал «Вопросы нервнопсихической медицины и психологии» і стає його шеф-редактором. Одночасно він починає працювати у Попечительському комітеті, що займався проблемами засуджених, входить до наглядової Ради Київської Рубежовської колонії для неповнолітніх, де запроваджує систему вивчення фізичного і психологічного стану колоністів. Його обирають членом Київського психіатричного товариства, а також Південно-Західного товариства тверезості.

У січні 1889 р. Сікорського було затверджено професором кафедри, на якій він постійно працював в університеті. Іван Олексійович активно шукав нові форми застосування своїх знань. Проектом, яким він захопився, стало заснування в Києві Фребелевського товариства. Комітет для утворення цього товариства запросив його як знаного на той час спеціаліста з питань дитячої психології та чудового організатора до співпраці. У вересні 1907 р. вчений виступив перед громадськістю Києва з популяризацією цього проекту, а також ідей німецького педагога Фрідріха Фребеля - прихильника виховання дитини в колективі. Сікорський-психолог у своїй промові підкреслив важливість вивчення психології дитини майбутніми учителями-вихователями дошкільнят. Особливу увагу він приділив ролі жінки. Промова Сікорського знайшла позитивний відгук з боку київської громадськості. Вже у жовтні 1908 р. товариство відчинило свої двері, і почали діяти його інститути. На відкритті знову мав слово професор, який наголосив на важливості проблем виховання дітей і закликав педагогів спиратися на педагогічну спадщину Я.Коменського, Ф.Фребеля, М.Пирогова та інших видатних вчених. Товариство відкрило дитячий садок, початкову школу, притулок для дітей, педагогічну, а згодом і психологічну лабораторію. Було розроблено Положення про Педінститут, завдання якого полягало у підготовці вихователів дошкільної освіти на дворічних курсах, що базувалися на середній освіті, а також підготовці кваліфікованих нянь, які б мали початкову освіту. Навчання в інституті було платним. Курсистки вивчали психологію, педагогіку, фізіологію, медичну допомогу, історію, літературу, співи, математику тощо. Більшість дисциплін викладали науковці з вищою освітою, в тому числі і професор Сікорський. Іван Олексійович увійшов до Попечительської ради товариства і до останніх своїх днів працював у цьому знаному педагогічному закладі, що проіснував до 1920 р.

Різноманітність інтересів професора знайшла своє відображення у численних наукових та науково-популярних працях. Ось лише деякі з них: «О влиянии спиртных напитков на здоровье и нравственность населения России», «Душа ребенка», «Психологические основы воспитания», «Основы теоретической и клинической психиатрии», «Всеобщая психология», «Антропологическая и психологическая генеалогия Пушкина», «Психологическое искривление художественного творчества Гоголя», «Пирогов как мыслитель и человек» та інші.