32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)

33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).

В українiстицi iсторичний підхід до трактування мовних явищ завжди пов'язував із психологічними особливостями мовця О.Потебня. Це давало плідні результати у висвітленні ним багатьох суто теоретичних проблем.

Послідовник О.Потебні, історик культури й критик, лінгвіст Д.Овсянико-Куликовський писав, що рідна мова — музика й малюнок душі людської. Саме в мові учений вбачав найголовнішу ознаку явища національності як об'єднання людей "на ґрунті спільної мови, що досягла певної висоти розвитку і стала психічною основою для колективної розумової діяльності... В подальшому, крізь віки культурного розвитку, національність разом з мовою перетворюється в ту психологічну форму особистості, яка надає їй своєрідного душевного складу..., здіймається у сферу вищу, всевладну над думкою і над чуттям, у сферу моральну" (Овсянико-Куликовский, 1902, 281–286).

мова для нього не ізольований феномен. Вона невід'ємно пов'язана з культурою народу. В мові ніби закладено творчий потенціал. Думка проявляється через мову, причому кожен акт мовлення виявляється творчим процесом людини, при якому істина не повторюється, але народжується нова.

У філософський концепції Потебні первинне значення мають такі категорії, як "народ" і "народність". Народ для Потебні виявляється творцем мови. Мова — породження "народного духу". Разом з тим мова обумовлює національну особливість народу, у термінові Потебні — "народність". Сформульована ним проблема "мова і нація" (з ухилом в етнопсихологію) набула розвитку в роботах Д. Овсяника-Куликовського, Д. Кудрявського, М. Трубицького, Г. Шпета.

Звернення до поняття "народ" при вирішенні проблеми мови і мислення пояснює постійний інтерес вченого до питань співвідношення колективної та індивідуальної психології, розуміння і нерозуміння, психології сприйняття художніх образів.

На думку Дмитра Овсянико-Куликівського, яскравість національних рис прямо пропорційна рівню інтелектуальної обдарованості, а отже, «геній завжди в психологічному смислі глибоко національний». Окремі ж суб»єкти, «що стоять у розумовому відношенні нижче середнього рівня, тим більше слабоумні, а також ідіоти позбавлені національних ознак»1.

Отже, «національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Але не слід забувати, що будь-які узагальнюючі характеристики етносу завжди будуть відносними у порівнянні з іншим етносом.

Харківська школа «психології творчості» (О.Потебня, Д.Овсянико-Куликовський, С.Франк та ін.).

о цього напряму слід прилучити й працю корифея вітчизняної психології С.Л.Рубінштейна "Принцип творчої самодіяльності. До філософських основ сучасної педагогіки", надруковану в "Записках вищої школи м. Одеси"1922).

У перших випусках "Питань теорії і психології творчості" розроблявся психологічний аспект поетики (О.О.Потебня) та історико-порівняльної поетики (О.М.Веселовський). Далі дослідження тематично були розширені.Однією з видатних постатей у цій унікальній на рівні світового значення роботі був Д.М.Овсянико-Куликовський, підтриманий учнями й послідовниками. Було опубліковано оригінальні праці: О.І.Біпецького — "В майстерні художника слова”•, П.Енгельмейєра — "Неврологія або всезагальна теорія творчості"; І.І.Лапшина — "Про перевтілення в художній творчості"; Т.Райнова — "Вступ до феноменології творчості"; С.Л. Франка — "Про сутність художнього пізнання (Гносеологія Гете)"; Е.Кагарова — ''Типовий розвиток релігійно-міфологічної творчості".Провідною ідеєю харківської школи було те, що розуміння художнього творує своєрідним відновленням творчого процесу в душі того, хто сприймає цейтвір. Будь-яке розуміння є нерозуміння, що передбачає подальшу інтерпретацію. Думка не передається, а тільки збуджується через слово.Розуміння художнього цілого залежить від правильного тлумачення його одиниць — образів, з яких воно складається. Наукова і художня творчість має своїм результатом неоціненний скарб — самопізнання. Відображення людини в мистецтві більш глибоке, ніжу релігії і навіть у науці.