28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).

Головна праця К.Д. Ушинського “Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології”(1868–1869) охоплює три значні за обсягом книги (третя не була опрацьована до кінця). Це капітальне дослідження, в якому підсумовується розвиток психології від стародавніх часів до середини XIX ст. Педагогічна антропологія, будучи оригінальним витвором, увібрала в себе найвизначніші досягнення в розкритті людської психології. Будь-яка однобічність у педагогічній антропології недопустима: адже йдеться про виховання людини в її праві на неповторне вираження своєї істоти, у праві на самовизначення в самопізнанні й самотворенні. Людина постає в ній у всебічності своєї природи: тіла й душі, душі й духу, в своєму індивідуальному розвиткові, що відображає історичний рух людства. Педагогічна антропологія Ушинського не виступає як наука, хоч і ґрунтується на даних ряду наук, у тому числі психології. Ушинський вважає педагогіку мистецтвом, якими є також медицина, політика, адже вони пов'язані з практичною діяльністю людини. “Наука вивчає тільки те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому проносяться мета й ідеал його творчості. Будь-яке мистецтво, щоправда, може мати свою теорію, але теорія мистецтва – не наука; теорія не викладає законів явищ і відношень, котрі вже існують, але вказує на правила для практичної діяльності, беручи підстави для цих правил у науці”. Такий підхід великою мірою визначає ставлення й до психології, яка виходячи з настановлення Ушинського є водночас мистецтвом і наукою, адже мистецтво педагогіки спрямоване на перетворення людської психіки. Педагогіка як мистецтво прагне задовольнити найвеличнішу потребу людини й людства – потяг до вдосконалення в самій людській природі – душі й тілі. При цьому ідеал такого мистецтва Ушинський бачив у досконалій людині. Оскільки антропологія вбирає в себе і психологію, остання має бути також своєрідним мистецтвом.

29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).

Реалізуючи свій принциповий підхід, Ушинський вводить поняття педагогічного й психологічного такту. Саме такт психологічний конче потрібен літератору, поету, оратору, актору, політику, проповіднику – усім, хто впливає на душі інших людей. Природа психологічного такту, за Ушинським, є малоусвідомленим зібранням спогадів про різноманітні психічні явища, які ми самі пережили. На основі цих згадок душею своєї власної історії людина вважає за можливе впливати на душу іншого, вибирати для цього засоби, які вона вже випробувала на самій собі. Жодна психологія не може замінити людині психологічного такту. У практиці він незамінний, діє одразу. Він не вроджений, а формується поступово. Душа людини пізнає сама себе тільки у власній діяльності. Заняття психологією, вивчення психологічних творів спрямовують думку людини на природу її власної душі й сприяють розвиткові психологічного такту. Тут мається на увазі своєрідне настановлення на самопізнання й пізнання інших людей. Це також визначає поведінку та життєву стратегію, визначає моральність людини, її ставлення до світу й до самої себе. У понятті психологічного такту можна бачити головний осередок дослідження й вияв психічного. Цей осередок універсальний, він дає можливість збагнути поведінку людини у будь-якій сфері діяльності, визначити характер її особистості. Це інтегрувальна здатність людської психіки, з якої складаються тактика й стратегія поведінки, це їхня серцевина.