25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).

КОЗЕЛЬСЬКИЙ Я.П. (близько 1728 р. - після 1795 р.) - видатний український і російський просвітитель, вчений-енциклопедист. Заслуга Козельського в тому, що він створив класифікацію різних областей наукового пізнання, поклавши в основу такої класифікації два об'єкти пізнання: природу і суспільство. Шукаючи джерело людських знань, він, насамперед, звертається до відчуттів, котрі викликаються існуючими навколо нас речами. Відчуває не душа сама по собі, а людина разом з її тілом. Значно вище поціновуються серед психічних здатностей увага, розум, глузд. Увага - це, за Козельським, феномен, коли людина, примічаючи якусь річ, яка стає для неї більш усвідом­леною, ніж інші, що є разом з нею. Увага скеровується діяльністю. "Якщо ми розглядаємо виразно частини якоїсь істини, то така увага називається розумом". Увага виступає певною мірою вихідним поняттям." Чим більше речей може хтось собі уявити, тим значніше буде його розум" (25 с.37). Пізнання підноситься на вищий щабель. Становить інтерес спроба Козельського поєднати разом розум з характерологічними рисами, індивідуальними особ­ливостями людей, зокрема із сором'язливістю та боязкістю. І ще - сильна духом людина не розумніша за слабку духом. Серед рис особистості найбільшу увагу він приділяв обов'язку. Серед основних обов'язків на одне з перших місць виходить працелюбство, далі - гуманізм. Обов'язком для людини виступає також пізнання світу самопізнання. Звідси постає мудрість. Терпіння класифікується як можлива риса, так само, як і великодушність. Психічні особливості здебільшого розглядаються через вчинки. Козельський прямує до принципу вчинкової дії. З цієї позиції він розглядає поведінку взагалі.

26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).

П.Д. Лодій (1764—1829) розвинув у своїй спадщині введені Сковородою поняття «серце», «сердечність», «осердеченість». Він обгрунтував ідею «научування серця», яка згодом стала провідною в контексті українського романтизму. Він також розробляв поняття «досконале» — одне з центральних для естетики класицизму — щодо визначення категорії прекрасного і конкретних форм її втілення у визначеннях краси. Досконалість, вважав Лодій, є узгодженність речі в єдиному, тобто в меті. Для досягнення мети «у сущому усе узгоджується», і це й є «початок досконалості». У свою чергу, краса — це, за Лодієм, «досконалість переживання пізнавального», тобто поняття, визначення якого можливе саме через «сердечність», через почуття і силу його переживання людиною. Так само і потворність визначалася філософом як «недосконалість почуттів при сприйманні пізнавального».

27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).

Уже в ранних работах Ю. Охоровича 1868—1871 гг. изложены основные взгляды ученого на научную психологию и эксперимент, а кроме того, показана необходимость тесного взаимодействия психологов с представителями других наук, занимающихся изучением человека, а также реализации в научной работе принципа единства теории и практики. Ю. Охорович выдвинул идею о создании международного института психологии, который, по его мнению, должен стать специализированным музеем, клиникой психотерапии и иметь исследовательскую лабораторию, библиотеку с читальным залом. В 1990 г. такой институт был создан в Париже, в него записалось 1000 человек, обязуясь платить взносы по 20 франков в год. Ю. Охорович возглавил в Международном институте психологии экспериментальную лабораторию, а в 1906 г. стал его генеральным секретарем. Международное признание принесли Ю. Охоровичу его труды по вопросам гипнотизма, в частности, «Мысленное внушение» и «Гипнотизм и месмеризм» были высоко оценены и получили награды Парижской академии наук в 1912 г. Он пытался выяснить самую сущность внушенного сна, гипноза, гипнотического состояния, дать ответ на «проклятый», по выражению И.П. Павлова, вопрос: благодаря каким механизмам осуществляется словесное воздействие в гипнозе?

Психологічна методологія О. Потебні, маючи тісний зв'язок із розвитком європейських літературознавчих шкіл, через свою оригінальність і інтелектуальну високість не знаходила собі послідовників у наукових колах Росії і залишалася певний час монополією лише в українській науці про літературу. Мова для Потебні була вираженням психології людини, а в широкому розумінні — психології народу. Відоме його майже крилате висловлювання, що мова є "не лише однією з стихій народу, а й найбільш виразною (досконалою) ознакою його".

Іван Олексійович Сікорський набув популярності як лікар-практик, як громадський діяч, як обдарований педагог. Він став засновником лікарсько-педагогічного інституту для дітей з психічними відхиленнями Психіатричного товариства та Товариства тверезості у Києві, був почесним членом багатьох учених товариств на батьківщині і за кордоном.

Створив понад 100 наукових праць. І. О. Сікорський підкреслював першочергове значення вивчення раннього періоду дитинства. Він стверджував, що накопичення об'єктивних даних про особливості дитячого організму дозволяє визначити потенційні можливості виховних впливів, свідомого керівництва формуванням особистості, розкриттям індивідуальності.