82. Ідейно-художній аналіз «пісні про Байду»;

У   пісні   висловлюється   ідея   благородства   і  високого  почуття патріотизму, моральної  вищості  людини  над  смертю.  Загибель Байди виступає символом безсилля поганського світу.  

Дослідники  зазначають,  що  прототипом образу Байди, можливо, є князь   Дмитро Вишневецький, засновник першої Запорозької Січі на дніпровських островах  Токмаківка  і Хортиця (середина ХVІ ст.), староста Черкас і  Києва.  У  1563  році Д.Вишневецький брав участь у міжусобній боротьбі молдавських   бояр,   зрада  яких  і  стала  причиною  його полону  і   мученицької смерті в Цариграді, колишній столиці Туреччини.

Звернемо увагу на сюжет даної пісні:

Сюжет пісні (можна подати за таки м планом):    В Цариграді на риночку Поява Байди в    Та п'є Байда мед-горілочку; Цариграді на ринку    Ой, п'є Байда та не день, не два,    Не одну нічку та й не годиночку;    Ой п'є байда та й кивається, Звернення до джури    Та на свого цюру поглядається:    "Ой, цюро ж мій молодесенький,    Та чи будеш мені вірнесенький?"    Цар турецький у ньому присилає, Пропозиція султана    Байду к собі підмовляє:    „О, ти, Байдо, та славнесенький,    Будь мені лицар та вірнесенький,    Візьми в мене царівночку,    Будеш паном на всю Вкраїночку!"    „Твоя , царю, віра проклятая, Відповідь Байди    Твоя царівночка поганая!"    Ой крикнув цар на свої гайдуки:    „Візьміть Байду добре в руки, Наказ султана про Візьміть Байду, страту    і зв'яжіте,    На гак ребром зачепіте!"    Ой, висить Байда та й не день, не два,    Не одну нічку та не годиночку;    Ой, висить Байда та й гадає, Прохання Байди    Та на свого цюру споглядає,    Та на свого цюру молодого    І на свого коня вороного:    „Ой, цюро ж мій молодесенький,    Подай мені лучок та тугесенький.    Подай мені тугий лучок    І стрілочок цілий пучок!    Ой , бачу я три голубочки -    Хочу я убити для його дочки.    Де я мірю - там я вцілю,    Де я важу - там я вражу!"    Ой, як стрілив - царя вцілив, Помста султану    А царицю в потилицю,    Його доньку в головоньку.    „Ото ж тобі, царю,    За Байдину кару!    Було б тобі знати,    Як Байду карати    Було Байді голову істяти,    Його тіло поховати,    Вороним конем їздити,    Хлопця собі зголубити"    Поміркуймо,  на  які риси характеру героя вказують перші чотири рядки: безтурботність, гультяйство?  Звертається  він  до  джури  (цюра – це    козацький   слуга-товариш, зброєносець)   з   проханням   бути  йому    вірнесеньким.   Султан,  знаючи  Байду  як  хороброго воїна, вмовляє служити йому, але Байда виявляє твердість духу і несхитну відданість рідній вірі.    У  тексті  наявне  логічне  поєднання  картин  з  прямим  і переносним    значенням:  Байда,  гинучи  фізично  від  тортур,  розправився  однією    стрілою з усією родиною царя.

83. Аналіз анекдоту як фольклористичного явища

В античних літературах анекдотом називали старі твори, які в свій час не були відомі. Вперше цей термін вжив Прокопій Кесарійський («Таємна історія», 6 ст.). Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. Як жанр фольклору анекдот близький до народної новели (Дж. Бокаччо, А. Чехов, Остап Вишня). Серед безлічі анекдотів зустрічається чимало чисто розважальних, але основна маса їх має соціальну спрямованість. Сюжети анекдоту постійно використовував у своїх співомовках Степан Руданський:

Питаються якогось хлопця

Придорожні люде:

«Чи багато верстов, сину,

До Києва буде?»

«Та так, люде, того року

Було вісімнадцять,

А тепер, — говорить хлопець, —

Лічимо сімнадцять!»

«Що ж то, сину, за пригода

Така прилучилась?»

«Та пригода — не пригода —

Верства провалилась!»

Анекдот — одне із джерел сучасних поетів-гумористів (Степан Олійник, Павло Глазовий та інших).