75. Ідейно-художній аналіз пісні літературного походження

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують в народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною огорнута романтикою народної фантазії, про те ряд дослідників фольклору сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні “Їхав козак за Дунай”:

...Їхав козак за Дунай,

Сказав: - Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!..

Безперечно написана на початку 18 ст., ця пісня не могла зберегтися у первісному вигляді, без змін, однак, напевно, і в авторському варіанті вона мала ті риси народно пісенної поетики, що дали їй можливість поширитись по всій Україні і пережити століття. Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній український народній поетесі Марусі Чурай. Загально відома легенда оповідає трагічну історію кохання дочки полтавського полковника Чурая і сина його найближчого друга – Гриця. Її туга в час розлуки з милим виливалася у піснях. Найвідоміші з них “Засвіт встали козаченьки”, “в кінці греблі шумлять верби”, “Болить моя головонька від самого чола”, “Віють вітри, віють буйні”, “Чого ж вода каламутна” та ін. Серед них є також жартівливі – “Грицю, Грицю до роботи”.

Повернувшись із походів, Гриць не посватав Чураївну, яка його вірно чекала. Довідавшись. Що він залицяється до іншої, Маруся отруїла Гриця. За іншою версією цей напій вона приготувала для себе, щоб випити і не страждати від такої зради. Але випадково його випив її не вірний коханий. Так зародилась пісня-балада “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” – одна з найпопулярніших в українській словесності. Залишаючись “дівчиною з легенди”, Маруся Чурай увійшла в народну історію як відома піснетворка козацької доби. З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода. Створена ним збірка “Сад божественных песней” (1757-1782) поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно, як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами.

Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні ”Ой ти, пташко, жовтобока” дали поштовх для створення народних версій тексту - ”Ой ти, пташко, жовтобока” та “Стоїть явір над водою”. Особливо популярною була 10 пісня – “Всякому городу нрав і права”. Висловленні у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології , що у 18-19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як І.Котляревський використав переробку тексту Сковороди у п’єсі “Наталка Полтавка”, - “Всякому городу нрав і права” стала загально відомою піснею на мелодію М.Лисенка. відомі й пісні й самого Котляревського до драм – “Видно шляхи полтавськії”, “Ой доля людськая”, “Де згода в сімействі” та ін.

76. Ідейно-художній аналіз колядки філософсько-світоглядного змісту

Характерними для народних колядок і щедрівок є їх урочистий, величальний настрій, в змісті – побажання успіхів у господарюванні, щастя в сім'ї і родині, здійснення задумів і мрій. Традиційними структурними елементами є заспів (основна частина колядки), приспів (рефрен), поколядь (або поспів), десятискладова і восьмискладова (в щедрівках) метрична будова вірша. Типовими колядними заспівами служать, наприклад, слова "Чи дома, дома, пан-господарю?", "Гордий і пишний пан-господарю", "Чи спиш, чи чуєш, пан-господарю". Поколяді – це своєрідне резюме змісту колядки з обов'язковим побажанням:

А за сим словом бувай же здоров,

Бувай же здоров, пан-господарю...

Дай же ти, Боже, в полі урожай.

В полі урожай – а гумно звожай.

А в гумні хлібно, в оборі – вбійно,

В дому весільно, на славу втішно.

При збереженні основних жанрових рис змісту і форми народні колядки та щедрівки протягом віків зазнавали значного впливу історичних подій, соціальних обставин різних епох, підлягали певним змінам і переробкам відповідно до потреб свого часу. Розглядаючи народні колядки за їх хронологічними ознаками, можна виділити кілька їх основних груп.

Перша – найстаріші колядки, позначені доісторичним, міфологічним світоглядом, первісними космологічними уявленнями, язичницькими віруваннями. В них йдеться про створення світу, світове дерево з птахами-творцями, небесні світила, божества тощо. Особливо цікава з цього погляду лемківська колядка (відома також у записах її варіантів з інших місцевостей України):

Коли не було з нащада світа,

Тогди не було неба, ні землі,

А но лем було синєє море,

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Три голубоньки радоньку радять,

Радоньку радять, як світ сновати.

В колядках цієї групи яскраво виражене обожествлення небесних світил, сил природи, наголошується залежність добробуту людини від цих сил, тісного органічного співжиття з природою, чітко проступає ритуально-магічна спрямованість колядних обрядів і колядкового співу.