1. Національна економіка й економічна система. Компоненти ек. Системи. Підходи до типізації ек. Систем

Національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій, установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Грошова (монетарна) – головний компонент є гроші й пов’язані з ними процентні ставки, валютні курси тощо. НЕ має складну структуру і функціонує як певне системне утворення – ек. с-ма.

Економічна система – це спосіб організації економіки, сукупність взаємопов’язаних і відповідно впорядкованих її структурних елементів (галузей, господ. суб’єктів та людей, що стоять за ними), які визначають взаємозв’язки між виробниками і споживачами благ і послуг. Компоненти ек. с-ми: 1) спосіб узгодження діяльності суб’єктів госп. життя, або спосіб розв’язання основних проблем організації ек.; 2) власність на виробничі ресурси та вироб. життєві блага; 3) принципи розподілу й перерозподілу створеного нац. продукту та ін.

В ек. л-рі наводять різні класифікації ек. с-м, критеріями яких є:

• С-ма цінностей у сусп;

• Панівна форма власності;

• Спосіб координації ек. діял.;

• Технологія в-ва;

• Загально цивілізаційні і формаційний підходи.

Панівні системи цінностей є основою однієї з популярних класифікацій економічних систем - класифікації Богдана Гаврилишина:

• цінності - переконання, що впливають на стосунки між інди­відами або групами людей та на відносини в суспільстві загалом;

• політичне правління - сукупність політичних інституцій тапроцедур;

• економічна система - спосіб організації національної економіки.

Поширеною є класифікація економіч­них систем за технологічним способом виробництва, рівнем роз­витку продуктивних сил. Розрізняють:

• доіндустріальне суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна праця та натурально сільськогосподарське господарство;

• індустріальне су­спільство, основою якого є машинна праця;

• постіндустріальне сус­пільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

Цивілізаційний підхід (в його основу покладено ідею: ек. с-ми формуються і змін разом із розвитком сусп., його духовності матеріальної і організації структури) виділяє:

• дикість (поєднання дарів природи);

• варварство (активний розвиток тваринництва і землеробства);

• цивілізація (розвиток промисловості).

Формаційний підхід (виділяє 3 сусп.- ек. формації з відповідними їм ек. с-ми):

• первинна (архаїчна, базується на общинній власності) – з первіснообщинним, азійським способами в-ва;

• вторинна (с приватною власністю) – з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним способами в-ва;

• комуністична (ліквідована приватна власність) – базується на сусп. власності.

З погляду власності та способів координації госп. життя в межах товарного в-ва, виділ. 3 моделі ек. с-ми:

• ринкова ек. – це ек. с-ма, яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв’язання основних проблем ек. організації. Характеристики:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Діє конкуренції і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

6. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

7. обмежена участь держави в ек.

   • командно – адміністративна (командна) ек. – така ек. с-ма, що базується на державній власності на матеріальні ресурси і виготовлені блага, а координатором поведінки господ. суб’єктів щодо питань в-ва, розподілу та споживання продукції є центральні державні планові органи.

   • Змішана ек. – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них. Характеристики:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.