3. Початковий етап виникнення журналістики в Україні. “Gаzett de Leopol” – перша тижнева газета в Україні.

1) українська журналістика і навіть журналістика в Україні започатковує­ться значно пізніше, ніж преса народів з глибокими традиціями державного будівництва, де вона, безумовно, виступає як частина державотворчої чи й націобудівної діяльності цих народів;

2) преса в Україні зароджується не українською мовою, витісненою на пе­риферію громадського життя й цілком позбавленої суспільно-політичних та освітньо-культурних функцій, а державними мовами тих країн, до складу яких увіходили різні частини України, або міжнародною мовою/

“Gazette de Leopol” (“Львівська газета”), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Дана газета була тижневиком, Видавалася газета в друкарні знайомого нам Антона Піллера. Про її вида­вця і власника ширше невідомо, знаємо лише його прізвище – Оссуді (Ossoudi)¹. “Gazette de Leopol” за головне своє завдання мала всебічне інформування своїх читачів про політичні новини в країнах Європи. Повідомлення з прива­тного життя трапляються рідко. Число повідомлень у кожному числі газети в залежності від обсягу новин могло коливатися від двох до десяти. Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Це були передруки з франц. Та нім газет.

Видання “Gazette de Leopol” мало велике значення для етапу становлення журналістики в Україні. Тижневик подав взірець часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував місцеву читаючу публіку (зрозуміло, це було в переважній більшості шляхетство) про події в світі та в своєму ближчому довкіллі. Часопис прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики, створював передумови для появи нових періоди­чних видань.

“Lwowskie pismo “Львівські тижневі новини”,

Провідна ознака перелічених періодичних видань – їхня цілковита націо­нальна індиферентність. Інформація, пропонована ними відзначається нейт­ральністю щодо проблем національного життя, має цілковито космополітич­ний характер. Даний висновок стосується й польської преси, хоча традиції національного патріотизму серед поляків були розвинені значно дужче, ніж серед інших народів Австрії, включаючи й український.

4. Харківські газети і журнали (1812-1825). Журнальна публіцистика.

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік “Харьковский еженедельник”. Вийшло усього 12 чисел. Друкувався великий як на ті часи тираж – 600 примірників. Видавцем газети був університетський книгар Ланґнер, а редактором – професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в Харківському університеті сільськогосподарських. “Харьковский еженедельник” виник з бажання задовольнити запити про­мисловості й торгівлі. У відповідності до своїх наукових інтересів К. Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно матеріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради.

Аби надати газеті більшої популярності, видавець Ланґнер уніс зміни в її програму, замість торгових бюлетенів став друкувати звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, вміщувати статті з історії та есте­тики. До редаґування газети були залучені викладачі й студенти університету В.Маслович, Я. Матес. У відділі суміші стали друкуватися вірші та епіграми згаданого В. Масловича

Харьковский Демокрит. 1816 року. Видавцем його виступив Василь Маслович, студент Харківського універси­тету. Слабкість літературного таланту видавця позначилася й на журналі “Харьковский Демокрит”. Це була друга (після мрії про кар’єру в Петербурзі і від’їзду до столиці) причина короткого віку журналу. За третю причину мо­жна вважати нерозвиненість літературного життя в харківській глибинці, від­сутність широкої громадської, а головне – творчої підтримки журналу подіб­ного гумористичного напрямку.

З оригінальними творами (переважно віршами) в часописі виступали Г. Квітка, О. Сомов, Іван Срезневський, Д. Ярославський; Якима Миколайовича Нахімова); серед перекладачів зустрічаємо ім’я Р. Ґонорського. Але головним ав­тором журналу був сам його видавець В. Маслович.

. Видавець дозво­ляє собі поміщати й надруковані п’єси, але тільки ті, автори яких належать нашому ж краю. за голо­вні слід вважати брак плідного суспільного й літературного середовища й слабкість хисту самого видавця. У всякому разі в журналі не було надруко­вано жодного такого твору, який би пережив свій час і увійшов в історію лі­тератури.

Журнал мав три відділи: “Поезія”, “Проза”, “Суміш”. Але величезну пере­вагу складали жанри поетичні. “Загалом літературний зміст журналу, – від­значає його дослідник О. І. Борзенко, – відображає важливі риси просвітни­цького світобачення: раціоналізм, філософський оптимізм, мав риси СЛОБОЖАНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ

Украинский вестник” став першим в підросійській Україні літературно-мистецьким, науковим і громадсько-політичним місячником, що почав вихо­дити одночасно з “Харьковским Демокритом”, але видання якого продовжу­валося чотири роки (1816 – 1819). Ініціатор – І. Срезневський. Редагування журналу узяли на себе Є. Філомафітський, Р. Гонорський, з 1819 лише Є. Філомафітський. Охоплював авторів з усією України та Росії.

Спочатку журнал виходив на дев’яти друкованих аркушах (мав 144 с.) ма­лого формату, а з 1818 року на восьми друкованих аркушах.

Наукові доповіді, що виголошувалися в університеті, друкувалися в журналі. Праці з хімії, біології, психології, що отримували в суспільстві великий резонанс. Історичні праці про вивчення історії України.Вклад Гоноровського – теорія налідування гармонії слова, теорія мальовничої прози.

У відділі віршів “Украинского вестника” виступали з перекладами, а далі й з власними творами Іван Срезневський, Євграф Філомафітський, Павло Ку­ницький, Орест Сомов.

відзначався універсальністю, всебічним охопленням можливих тем: на­уки, літератури, краєзнавчих матеріалів, хроніки, був по-справжньому за­гальним часописом;

2. орієнтувався на місцевих авторів, виконавши величезну роботу по їх ви­явленню і згуртуванню, активізував творчість письменників, що жили в Україні, стимулював їхню працю, надавши трибуну для систематичних виступів;

3. приділяв головну увагу висвітленню українського життя і в цьому мав ве­ликий успіх у читачів, бо це була та тематична ніша, яку лише він займав у тодішній журналістиці;

4. реалізував творчий потенціал Харківського університету, ставши трибу­ною для найкращих, по-творчому налаштованих його сил.

«Украинский журнал» сьогодні може бути кваліфіковане як літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний двотижневик. Це був єдиний такого роду часопис, що видавався Харківським університетом. Редактор- Склабовський. Існував 2 роки (1824-1825). Не мав розділів.

З огляду на значну кількість релігійно-містичних, теологічно-проповідни­цьких матеріалів важко твердити, що “Украинский журнал” був реальним продовженням “Украинского вестника”. Але вплив університету був і пози­тивним. “Украинский журнал” друкував статті з природничих наук, які ми­рно сусідили на його сторінках з релігійно-проповідницькими матеріалами.

Підсумовуючи, відзначимо, що “Украинский журнал”

1) став демонстрацією великих творчих потужностей (причому як худож­ніх, так і наукових) університетського Харкова;

2) розбудив провінцію, про що свідчить поява в ньому творів з Чугуєва, Охтирки, Ізюма;

3) був дитям свого часу, відобразив загальний духовний стан суспільства в Росії, нахил у ньому до сакралізації духовного життя;

4) найбільш відчутний слід залишив у галузі естетики, теоретичного літе­ратурознавства, особливого відзначення тут заслуговують праці редактора О. Склабовського;

5) виявляв обережність у своїх українських симпатіях, жодного українського тексту не опублікував, не друкував праць з історії України і в цілому мало цікавився українством як таким, у цьому слід вба­чати спробу редактора догодити офіційному С.-Петербурґу і найближчим урядовцям, що представляли в Харкові вищу владу;

6) але об’єктивно він сприяв духовному пробудженню краю, а відтак і по­яві в ньому талановитих, активних діячів, готових прикласти сили до розви­тку української науки й літератури.