83. Вплив християнства на розвиток економічної думки європейського середньовіччя

Економіка доби середньовіччя була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер.

Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам’ятки.

Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Тома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Тома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну.

У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Тома Аквінський також займав двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової та лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов’язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позикодавець міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.

Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Томи Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — уважав, що «номінальну цінність» монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

Економічна думка середньовічної Західної Європи, як уже зазначалося, знайшла відображення також у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «євангельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо

84.Економічні питання у давньоруських писемних пам’ятках.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя пов’язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про тогочасні економічні погляди, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам’яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XІ—XІІ ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха. У них певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави, зокрема соціальну структуру й відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини, джерела доходів Київської держави тощо. Тому головну увагу під час вивчення економічної думки України доби середньовіччя необхідно приділити передовсім саме цим писемним джерелам.

У найрізноманітніших документах XІV—XV ст. (жалуваних і позичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) також відображено відносини вотчинної форми, тогочасну систему повинностей, певні аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського господарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тому числі земельних володінь. Належний внесок у розвиток економічної думки України зроблено так званою полемічною літературою, яка виникла у 80-ті роки XVІ ст. у ході боротьби проти унії та католицизму. Так, твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей, показують основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духівництвом, торговцями.

85.Загальна характеристика економічної політики меркантилізму та її значення.

У Західній Європі меркантилізм зародився вже в ХV ст., але великого поширення набув у ХVІІ ст. Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Як відомо, велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважною формою капіталу. Формування світового ринку, що розпочалося з великих географічних відкриттів ХV—XVІ ст., і небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі призвело до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував собі дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва. Предметом дослідження меркантилістів була майже виключно сфера обігу. Ідеологи меркантилізму були впевнені, що тільки гроші (золоті і срібні) та скарби становлять багатство нації, окремої держави. Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовідносин з іншими державами. Примноження багатства, на думку меркантилістів, є невід’ємним від протекціоністських заходів регулювання зовнішньої торгівлі (заохочення експорту, стримування імпорту) і широкої підтримки національної промисловості. Необхідно звернути увагу на те, що хоча меркантилісти не узгоджували між собою ні цих принципів, ні загального аналітичного інструментарію, проте можна виявити певну спільність їхніх теоретичних поглядів: по-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується в грошах, тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей; по-друге, виробництво створює потрібні передумови для нагромадження багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; по-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші; по-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за вищу ціну, ніж ціна купівлі (Г — Г', тобто гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів);по-п’яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства, бо обіг товарів усередині країни хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства, а отже, джерелом багатства є лише зовнішня торгівля; по-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, отож, треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння суті поняття активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).