73. Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можна визначити як нерівні можливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. Трудової дискримінації можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

25 червня 1958 р. на сорок другій сесії Генеральної Конференції МОП була прийнята Конвенція про дискримінацію в області праці і занять, в якій зазначається, що термін «дискримінація» включає:

а) будь-яку відмінність, недопущення або перевагу, що проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного походження чи соціальної приналежності, яка призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи ставлення в області праці і занять;

б) будь-яку іншу відмінність, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи ставлення в області праці і занять, яка визначається відповідною особою по консультації з представницькими організаціями підприємців і трудящих, де такі існують, і з іншими відповідними органами.

В економічній літературі виокремлюють такі види дискримінації праці:

1. Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими. У кожній країні працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, часто одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації. Існують традиційні дискримінуємі за рівнем зарплати групи працівників: жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими.

2. Дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи. Такої дискримінації, окрім вищеназваних груп, зазвичай зазнають особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь. Їх останніми приймають на роботу і першими звільняють. Нерівні можливості при працевлаштуванні можуть виникнути в зв’язку з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю.

3. Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади. Цю дискримінацію частіше зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин.

4. Професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників. Так, існують традиційні чоловічі та жіночі професії. Професійна сегрегація спостерігається при розподілі професій між місцевими і приїжджими працівниками.

5. Дискримінація в освіті та професійній підготовці, хоча сьогодні не часто зустрічається формальне обмеження доступа людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо.

Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою, посилюя один одного. Так, дискримінація в освіті сприяє професійній сегрегації, яка, в свою чергу, закріплює і поглиблює нерівний доступ до освіти.

До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЧ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою і за способом життя. Генетичне тестування, яке може бути профілактичним заходом, також нерідко стає підставою для звільнення працівника у випадку, якщо у нього виявляється схильність до тих чи інших захворювань. Щодо дискримінації за способом життя, то мається на увазі те, що з точки зору роботодавця паління, надлишкова вага чи гіпертонія працівника є недоліком, тому такі співробітники зазнають додаткового ризику звільнення.

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.