61.Підприємницький капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу. Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше). Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів: об’єктивними – організаційно–правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів; суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця. До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви. Уставний капітал – джерело основних і оборотних засобів підприємства, який формується при його організації. У свою чергу джерела формування уставного капіталу залежать від організаційно–правової форми підприємства. Джерелами можуть виступати: акціонерний капітал, пайові внески засновників, галузеві фінансові структури, довгостроковий кредит, бюджетні засоби.

62.Фінансовий капітал.

Фінансовий капітал – це капітал, який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичкового капіталу. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу, а з іншого - втіленням дійсного (реального ) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо. Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором. Кредитор вкладає гроші, якщо буде впевнений, що вони повернуться йому з приростом-відсотком. Отже, основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний ринковий курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує. фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому контексті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.