
- •1.Сутність економічного мислення.
- •2.Середовище формування економічного мислення:економічно політико правове, соціально-культурне.
- •3.Типи економічного мислення: стандартний і творчий.
- •4.Розвиток економічного мислення.
- •5.Економічне мислення і практика.
- •7.Економіка як об’єкт наукового дослідження.
- •8.Предмет економічної науки.
- •9.Функції економічної науки:теоретична, практична, світоглядна,ідеологічна.
- •10. Етапи розвитку економічної науки.
- •11.Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.
- •12. Принципи ,категорії і закони економічної науки.
- •13. Методи економічного аналізу та їх класифікація.
- •14. Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер.
- •15. Економічні потреби.
- •16.Ієрархія потреб.
- •17. Економічні інтереси.
- •18. Взаємозв'язок потреб та інтересів.
- •19. Мотиви та стимули.
- •20 Економічна поведінка.
- •21.Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.
- •22. Національні та глобальні економічні інтереси.
- •23. Сутність та структура економічної системи.
- •24. Відносини власності.
- •25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.
- •26. Кластери ,внутрішні регіони ,регулятивні інститути.
- •30. Сутність і види економічної діяльності.
- •31. Суспільний поділ праці.
- •32. Виробнича діяльність.
- •33. Науково дослідна і проектна конструкторська діяльність.
- •34. Інвестиційна діяльність.
- •35.Інноваційна д.
- •36. Торгівельно маркетингова діяльність.
- •37.Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.
- •38. Сутність підприємництва та його організаційно економічної форми.
- •40. Продуктивність праці.
- •41. Прибуток і рентабельність.
- •42. Економічна рента та її види.
- •44. Міжнародна підприємницька діяльність.
- •45.Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи.
- •46. Динаміка економічного розвитку та його фактори.
- •47.Економічне зростання , його критерії та показники.
- •48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість.
- •49.Типи та моделі економічного росту.
- •50.Сталий економічний розвиток.
- •51.Циклічний характер економічного розвитку.
- •54. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.
- •56. Капітал і наймана праця.
- •57.Людський капітал.
- •58. Інтелектуальний капітал.
- •59.Інформаційний капітал.
- •61.Підприємницький капітал.
- •62.Фінансовий капітал.
- •63. Кругообіг капіталу та його стадії.
- •64. Ефективність кругообігу капіталу.
- •65. Міжнародний рух капіталу.
- •66. Праця і людський ресурс.
- •67. Вартість і оплата праці.
- •68. Заробітна плата та її теорії.
- •69. Інвестиції в людський капітал.
- •70. Освіта та професійні компетенції працівника.
- •71.Інтелектуалізація праці.
- •72. Трудові відносини, зайнятість, безробіття.
- •73. Дискримінація праці.
- •74. Нерівність в доходах та проблема бідності.
- •75. Соціалізація економіки.
- •76. Міжнародна міграція людського ресурсу.
- •77. Економічні блага.
- •78. Товар та його характеристика.
- •79. Гроші.
- •80. Грошовий вимір вартості товару.
- •81. Сутність і функції ринку.
- •82. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин.
- •83. Попит і пропозиція
- •84. Ринкове ціноутворення
- •85. Конкуренція ,монополія ,олігополія.
- •86. Ринок і держава.
- •87. Сегментація ринку.
- •87.Сегментація ринку.
- •88.Ринок землі та нерухомості.
- •89.Ринок товарів і послуг.
- •90. Ринок капіталу.
- •92. Ринок інновацій(і)
- •93.Міжнародні ринки
- •96. Національний дохід (нд)
- •97. Валовий внутрішній продукт
- •98.Споживання та заощадження.
- •99. Національне багатство
- •100.Доходи населення. (д н)
- •101.Податки(п)
- •102.Державний бюджет
- •103.Інфляція
- •104.Соціальна політика.
- •105. Відтворення людського ресурсу-л.Р
- •106. Держава в системі суспільного відтворення.
- •107. Інтернаціоналізація(інт) і глобалізація(гл) ек процесів
- •.Сутність економічного мислення.
25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.
Домогосподарство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Значення домогосп посилюється з кожним роком (в Укаїні значно збільшилась їх частка у ВВП). Домгосп більш чітко привязане до територіальних меж окремої госп одиниці, включає членів дом госп, які не є родичами.
Вони виконують 2 основні функції: 1) дом госп – головний постачальник ек ресерсів. 2) Домгосп основний постачальник субєктів що витрачаються. Домгосп виступають отримувачами доходів. Основними джерелами є: зарплата, доходи від інвестиції товарів, відсотри на вкладений капітал, дивіденди, доходи від підсобного господарства. Взагалі існує 2 класифікації розподілу доходів дом госп: функціональний і особистий. В ринковій ек важливим моментом є нерівномірний розподіл доходів між домогосп. Важливим моментом є також і витрати дом госп з метою заощадження і споживання.
Домгосп займає чинне міцсе в економіці:
1) важіль встановлення ек рівноваги.
2) вони разом формують сукупний попит, що зорієнтовує всю рнкову систему.
3) є постачальником ресурсів (трудових, капітало, грошей, товарів).
Одже господарства є важливим обєктом доследження і функціонування ринк ек. Підприємництво – багатовимірне явище. Яке може бути визначене як:
- ек категорія: вдносини між субєктом госп діяльності, спрямовані на досягнення такої комбінації ек ресурсів, яка здатна їм забеспечити комерційний дохід,
-як тип госп поведінки:незалежністю самостійність що до вибору( скільки, що, для кого виробляти), повна відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки
–як господарське мистецтво: постійна ек, організаційна, управліньська, творчість для забеспечення комерційного успіху,
-як метод ек мислення: характерезування орігіральних ідей та підходів до вирішення госп проблем.
Чинним законодавством Україні обмежуються деякі громадяни щодо веденя підприємництва: державослужбовці, військовослужбовці, ті, що судилися за ек злочин. Субєктами підприємництва є: приватні особи, держава в особі відповідних органів, група юр осіб, що повязані між собою договірними відносинами. Обєкт підприємництва – сукупність певних видів ек діяльності в межах якої шляхом комбінації ресурсіів підприємець досягає максималазації доходів. Бувають такі види підприєм діяльності: страхова, виробнича, фінансова, торговельна, посередницька, іноваційна. Кожен підприємець має прагнути бути нависоті, досягати іновацій у сфері економіки, оріїнтуватись на запити та смаки споживачів, максимально використовувати конкурентні переваги, дотримватись принципів ділової етики, рризикувати, нести ек та соц відповідальність. За формою організації: одноосібні, партнерство чи тов-во, корпорації та акц тов-ва Також за формою власності підпр-ва класифікують як: приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом викор роб сили); колективні (засновані на власності на майно трудових колективів); державні (майно належить державі); змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників). Класифікація по правовому статусу: одноосібні; кооперативні; арендні; господарські товариства. В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності: повні (всі учасники несуть відповідальність); з обмеж відп ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів); командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники); акціонерні (поділ уставного капіталу на акції). По чисельності робітників: малі; середні; великі. Сьогоднішня( іноваційна) модель підприємництва відрізняється від класичної, що відбулось в наслідок переходу від індустріального до пост індустріального способу в-ва. Секторальна структура національної економіки характеризує поділ економіки країни за секторами, типами та формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва і є узагальненою характеристикою якісного рівня розвитку економічної системи в цілому.
Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях.. Приватний сектор економіки – частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави. Його складають домогосподарства і фірми з приватним капіталом. Приватний сектор поділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки. Державний сектор економіки складають: освіта, охорона здоров’я, сфера соціальних послуг, громадський транспорт, національні і місцеві державні підприємства та державні корпорації. На Заході для осмислення направленості економічного розвитку країн ще в 1930-х рр. була розроблена теорія секторальної структури економічної системи (теорія структурних змін), авторами якої стали відомі економісти А.Фішер і К.Кларк. На основі досліджень західних економістів, ураховуючи постіндустріальні тенденції в економіці, у тому числі значення інформації та торгівлі, що постійно зростає, організаційно-функціональну структуру сучасних національних економік можна подати у вигляді п’яти секторів, що поєднують такі галузеві ринки:
первинний, або видобувний, сировинний – галузі видобувної промисловості та сільського господарства (вугільні, газові, нафтопереробні, гірничорудні підприємства, заготівлі деревини, рибальства, сільського господарства, гірничо-збагачувальні тощо);
вторинний, або обробний – обробна промисловість та будівництво (нафтопереробної промисловості, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування та металообробної промисловості, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, промбудматеріалів, легкої та харчової промисловості);
третинний, або інфраструктурний – промислові послуги та послуги щодо забезпечення життєдіяльності людини (залізничного, повітряного та водного транспорту, зв’язку, електроенергетики, водопостачання, теплопостачання тощо). Подальший розвиток поданої теорії супроводжувався виокремленням із третинного сектору ще двох. Зокрема, російський вчений В.Іноземцев виокремив як:
– четвертий, або розподільчо-обмінний – фінансів, страхування, операцій з нерухомістю тощо; – п’ятий, або соціально-управлінський – медичних послуг, освіти, спорту, туризму, науки, інформації тощо. Фахівці часто та умовно розрізняють реальний та фінансовий сектори економіки країни. В реальному секторі економіки створюються товари і послуги, а фінансовий (грошовий) покликаний обслуговувати сектор, в якому реально виробляється продукція. Інколи виділяють внутрішній та зовнішній сектори економіки. Внутрішній представляють національні товаровиробники, які націлені на внутрішній попит, а зовнішній сектор складають підприємства-експортери.