
- •101. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •102. Книга буття українського народу.
- •103. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •104. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •105. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля.
- •106. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •107. Місце і значення громадівського руху у суспільно-політичному житті України.
- •108. Форми і спрямованість боротьби селян у 60-70-ті рр. XIX ст.
- •109. Селянський рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •110. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.
- •111. Журнал "Основа".
- •113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •112. Журнал "Киевская старина".
- •114. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •118. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •115. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •116. Культурно-освітні установи товариства 60-90-х років XIX ст.
- •117. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •119. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •120. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •122. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •123. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •126. Недільні школи.
- •127. Початок нової української літератури.
- •129. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •130. М.Максимович.
- •132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •134. Лук'ян Кобилиця
- •136. Т.Г.Шевченко і розгортання українського національно-визвольного руху в XIX ст.
- •137. Історичне минуле України у творчості т.Г.Шевченка.
- •138. Т.Г.Шевченко - художник.
- •139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.
- •140. Українська архітектура XIX ст.
- •141. Український театр XIX ст.
- •142. Українське музичне мистецтво XIX ст.
124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
Перші українські національні партії виникли ще наприкінці XIX ст. У 1890 р. С. Даниловичем, І. Франком, М. Павликом було створено Русько-українську радикальну партію в Західній Україні. Програма партії будувалася на засадах демократії, соціалізму й соборності українських земель. Своїм завданням партія вважала здобуття української автономії у складі Австро-Угорщини, а в перспективі ставилося за мету створення незалежної Української держави. В 1899 р. лави РУРП залишили Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик та інші марксистськи налаштовані діячі, які заснували Українську соціал-демократичну партію. Водночас радикалів залишили І. Франко, К. Левицький, В. Охрімович, Т. Окуневський та інші, що створили Національно-демократичну партію, яка стояла ближче до інтересів селянства. Невдовзі вона стала найбільшою українською партією Галичини.
У Наддніпрянській Україні виникають гуртки «свідомих українців», котрі прагнуть перетворити культурно-освітній рух на політичний. У 1892 р. було засновано «Братство тарасівців» за участю І.Липи, братів Міхновських, О. Черняхівського та ін. Члени братства бачили своєю метою боротьбу за самовизначення українського народу, за відродження та розвиток рідної мови, культури, освіти. У 1897 р. громади, що існували в багатьох містах України, об'єдналися в Загальну українську організацію, яка прагнула спрямувати національний рух в його традиційне культурно-освітницьке річище.
Через три роки (1900 р.) виникає перша політична партія в Наддніпрянській Україні — Революційна українська партія (РУП). Постала вона у Харкові з ініціативи Д. Антоновича, М. Русова, О. Коваленка, М. Камінського, Д. Познанського та ін.
Партія об'єднала різні покоління й верстви українців у боротьбі за національне та соціальне визволення. Вона мала шість організацій — у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках і Катеринославі — та закордонний комітет у Львові. Програмні цілі партії були сформульовані М. Міхновським: «одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Найближчим завданням вважалося повернення українських прав, гарантованих російським царем у 1654 р. за Переяславською угодою.
125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
За сталінським визначенням ознак нації (чотири ознаки — спільність території, економічного життя, мови, особливості психічного складу і культури), відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого "статусу". При цьому ігнорувалася найважливіша умова — державність. Це було фальшивим обґрунтуванням "неповноцінності" цілого ряду народів, "незаконності" їхніх справедливих вимог щодо національного самовизначення, створення самостійних державних утворень.
Сучасна західна концепція нації ґрунтується на найважливішій ознаці — національній державі на певній території або змаганні до неї. На відміну від незахідної, "етнічної" концепції західна, територіальна, вважає національну (тобто державну) територію самодостатньою, адже "автаркія — це не лише захист священного рідного краю, а й захист економічних інтересів" (Е. Сміт). Відтак найголовнішими рисами національної ідентичності, за Смітом, є:
1) історична територія, або рідний край; 2) спільні міфи та історична пам'ять; 3) спільна масова, громадська культура; 4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів; 5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.
Отже, націю західна етнополітологія визначає як "сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів".
Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї належності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Національна самосвідомість пов'язана із самоіден-тифікацією нації. Тут не лише етнічна самосвідомість, що полягає в усвідомленні етносом себе як спільноти на основі характерологічних рис, за ознакою порівняльного протиставлення "ми — вони", але й державна, політична, як правило, поліетнічна самоідентифікація на основі осягнення національної ідеї та усвідомлення національних інтересів, вартостей, історичної долі. Звідси прагнення нації зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, певні релігійні вірування тощо. Звідси й прагнення до національно-культурної і національно-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення національного, громадянського суспільства, держави.