35. Схилові відклади

Потужність товщі схилових утворень, яка перебуває в постійному русі, вагається в межах від їм до 2,5м. В розрізі товщі можна виділити кілька шарів, які характеризуються різним темпом і особливостями руху матеріалу Верхній шар товщиною 20-40 см - сухий і, як правило, скріплений корінням рослин. За виключенням сегмента верхньої частини схилу, рухається він в основному за рахунок підстеляючого його рухомого шару, а точніше -"їде на ньому". Рух у рухомому шарі пояснюється збільшенням маси гірської породи й енергії складової сили тяжіння, яка намагається змістити матеріал по схилу. Одночасно з глибиною зростає вологість. При достатньому зволоженні ґрунт набуває в'язкотекучої консистенції. Цей шар - не однорідний, в нижній його частині збільшується кількість грубоуламкового щебнистого матеріалу, який збільшує силу тертя і сповільнює рух в'язкопластичної маси. Нижче рухомого шару знаходиться шар кіс, в якому уламки, що потрапляють до нього знизу, поступово втягуються в рух. Коси вивітреної породи мають характерний, загнутий вниз по схилу, профіль. Шар кіс - це зона переходу від схилових відкладів, які перебувають у постійному русі до майже нерухомого шару корінних порід, процес вивітрювання в яких щойно розпочався. Потужність майже нерухомого шару - від 1 до 4 м. Корінна порода в ньому розбита вузькими тріщинами на окремі частини. Розширення первинних тріщин в цьому шарі відбувається за рахунок коливання температури, але, в більшій мірі, внаслідок руху вище лежачих шарів, вібраційне напруження з яких передається корінній породі за посередництвом шару кіс. Нижче майже нерухомого шару знаходиться корінна порода, до якої лише починають доходити відголоси руху, який відбувається в приповерхневих шарах. Верхні горизонти схилових відкладів майже завжди рухаються швидше підстеляючих горизонтів за рахунок того, що «їдуть» на них. Але відносна швидкість руху уламків в схилових відкладах (відносно один одного) досягає максимуму не на поверхні, а на глибині близько їм від поверхні. Вниз по схилу також збільшується швидкість руху плаща уламків, у зв'язку зі збільшенням зволоження і пластичності (текучості) ґрунту. Чим довший схил, тим вологіша його нижня частина і тим скоріше рухаються ґрунтові маси. Форма профілю схилів масового руху плащу уламків - випукло-увігнута. В умовах гумідного клімату помірних широт у нижній частині схилу рух іноді має характер в'язкотекучий (повільної соліфлюкції). Тому в нижній частині схилу часто формуються натічні соліфлюкційні тераси. В середній частині схилу нахили більші, ґрунт сухіший і переважає дефлюкція. У самій верхній частині схилу, де крутизна незначна, вологість ґрунту подібна до показників у нижній частині, але рух повільніший через менший вміст у ґрунті дрібнозему і невелику потужність схилових відкладів.

36. Формування терас. Річкові тераси [від фр. в однині іеггшзе, від лат. гегга - земля] - ступінчас­ті горизонтальні або злегка на­хилені до русла річки поверхні, які ярусами піднімаються одна над одною по обидві сторони русла і простягаються від вито­ку до гирла. Складені алю­віальними відкладами тераси -свідчення того, що колись ріка текла на більш високому рівні. Це давні заплави, які вийшли з-під рівня води внаслідок врізан­ня річки, тому в їх межах зус­трічаються ті ж форми рельєфу, але менш виражені (затерті). Відносний вік терас визначається їх положенням по відношенню до меженного рівня води в ріці. Чим вище знаходиться тераса, тим вона старіша. У річковій долині може спостерігатись до 6-8 терас, деякі дослідники виділяють їх значно більше. Тераси в корінних породах сформувалися в основному в пліоцені або плейстоцені, акумулятивні тераси - тільки в 0 час, коли мала місце зміна кліматичних умов (чергування льодовико­вих і міжльодовикових епох). При збільшенні вологості клімату ріка ставала повноводнішою, зростала жива сила потоку і його ерозійна здатність, поглиблювалось русло, утворювались тераси. Коли клімат ставав сухішим, відбувалась акумуляція, яка тривала до часу збільшення похилу річки. Зміна клімату - не єдина причина утворення терас. Тераси утворюються і внаслідок зміни положення базису ерозії (рівня моря або океану, в який ріка впадає). При опусканні базису ерозії відбувається повільне врізання річки у власні відклади від гирла вверх до витоку. В кінцевому результаті утворюється тераса, відносна висота якої зменшується вверх по течії ріки. Тераси, утворені в результаті коливання базису ерозії, не синхронні [з гр. хуп - разом + сНгопов - час, що стався в один час]. В пониззі ріки та сама тераса старша від тераси у її верхів'ї. Тектонічні рухи також можуть бути причиною утворення терас. Якщо територія піднімається - збільшується нахил, посилюється ерозійна здатність ріки. Ріка починає поглиблювати свою долину, її заплава поступово стає хордовою [з гр. сНогііе - струна; відрізок, шо з'єднує дві точки кривої лінії] терасою. Відносна висота такої тераси - максимальна в середній течії, зменшується як до гирла, так і до витоків ріки. Своєрідність форми цього типу терас зумовлена тим, що в нижній частині течії інтен­сивному врізанню русла заважає стабільне положення базису еро­зії, а у верхів'ї відносно слабка ерозія, внаслідок значного нахи­лу русла і малої водності потоку. В середйій частині течії, де вит­рати води і відносне збільшення нахилу великі, а базис ерозії зна­чно нижчий, ніж положення дна русла, формується найвища те­раса. Якщо в нижній частині течії відбувається опускання території або пониззя лишається стабіль­ним, а у верхів'ї і в середній течії русло інтенсивно врізається, ви-носячи в пониззя надмір продук­тів ерозії, утворюються ножиці акумулятивних терас - тераси ніби занурюються під молодші акумулятивні товщі Описані процеси можуть повторюватись і накладатись, тому кількість терас в долинах різних рік і в різних частинах тієї ж самої долини різна. Багато річок беруть початок в горах, а потім виходять на рівнину. Змінюється характер долин і їх поперечний та поздовжній профіль, змі­нюється також характер терас. На ділянках посиленої глибинної ерозії внаслідок підняття території спостерігається збільшення висоти терас над дном долини, при переході в область тектонічного занурення від­бувається не лише зменшення висоти терас, а і зменшення їх кількості. В залежності від способу формування терас і матеріалу, з якого вони складені, виділяються наступні типи терас: - акумулятивні, збудовані з річкових відкладів потужністю декілька десятків і сотень метрів, формуються при перевазі акумуляції; - ерозійні, або інакше, цокольні [з іт. госсоїо - нижня частина чогось], врізані в корінних породах; формуються при переважанні глибинної ерозії; - ерозійно-акумулятивні, збудовані з акумулятивних відкладів і одночасно врізані в корінні породи, формуються при чергуванні акумуляції, глибинної і бічної ерозії.

В залежності від алго­ритму формування терас, тобто послідовності і ха­рактеру фаз розвитку до­лини виділяються: прислонені тераси: в процесі формування те­рас річка кожен раз врі­зається в алювій до ко­рінних порід, тому кожна молодша тераса при­хиляється до старшої; вкладені тераси фор­муються тоді, коли річка врізається в товщу від­кладеного раніше алю­вію, але, на відміну від попереднього типу терас, не прорізає його повністю. Такі тераси формувались в епоху чергування льодовикових і міжльодовикових періодів; накладені тераси (поховані) складаються з накладених од­на на одну різновікових алю­віальних товщ; утворюються в результаті переважання проце­сів акумуляції. Верхня тераса – наймолодша; врізані тераси утворюються при переважанні ерозійної дія­льності ріки. їх алювій повніс­тю або частково "прихилений" до порід цоколя більш високих терас.