35. Визначення рівноважного ввп за методом «вилучення-інєкції»

В основі методу «вилучення — ін’єкції» лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціямУ спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції — лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: S = І, де І — заплановані інвестиції.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють . Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: . Це положення кореспондується з методом «видатки — випуск», за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій. У графічній інтерпретації модель «вилучення — ін’єкції» подана на рис 6.2.

Згідно з рис. 1 лише Y1 є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S1 = I, а І > 0. Y2 більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2 > I, а І < 0. Y3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S3 < I, а І < 0.

Візьмімо до уваги, що заощадження є функцією доходу (Y), а заплановані інвестиції — елемент сукупних видатків. Тому, наприклад, перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями свідчить про перевищення доходу порівняно із сукупними видатками. Це означає: якщо S2 > I, то Y > Е, що узгоджує між собою два методи визначення рівноважного ВВП.

Заощадження зазвичай не дорівнюють запланованим інвестиціям. Але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо, наприклад, заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням.

Якщо, навпаки, нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові

гроші, то відсоткова ставка зростає. Це сприяє збільшенню заощадження (пропозиція грошей) до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадження) та ін’єкціями (інвестиції), а відтак — і рівноваги на товарному ринку.

36. Сукупні видатки і потенційний ввп

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами й потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за якого економіка може перебувати в стані повної зайнятості та без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП.

Рис. 6.8. Рецесійний розрив

На цьому графіку ВВП2 – це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2.

Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ1 < СуВ2), а фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.

На графіку рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

Якщо фактичний рівноважний обсяг випуску ВВП1 нижчий від потенційного ВВП2, то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага (АD = AS) досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно діє на економіку.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки Т1 у точку Т2.

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих втрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

∆ВВПр = ∆ СуВп х М в.

І навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+ СуВ) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

(6.8), де:

∆ВВП р – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенц. (+ ∆ВВПр = ВВПп – ВВПфакт.).

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують ту їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості.

Рис. 6.9. Інфляційний розрив

На графіку 6.9 потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив називається інфляційним тому, що він спричиняє в економіці інфляційний надлишок ВВП.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску ВВП1 більший від потенційного ВВП2, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки Т1 у точку Т2 (повна зайнятість ресурсів).

Величину інфляційного розриву (– ∆СуВп) – необхідного початкового

зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

(6.9), де:

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП, без зміни реально