28.Функція заощадження

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу, яка в нинішній час не споживається. Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням.

Заощадження – це процес, пов’язаний із забезпеченням в майбутньому виробничих і споживчих потреб.Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування.

Насамперед, дати характеристику загальних властивостей функції споживання. Вона показує відношення споживчих витрат до доходу в їх русі.

Особисте споживання домашніх господарств (С) утворює найважливішу складову частинускладає|що укладає ефективного попиту. Але якщо згадати, що заощадження (S) представляють собою перевищення доходу над споживчими витратами, то стане зрозумілим, що аналізуючи фактори, які визначають споживання, ми одночасно розглядаємо і фактори, від яких залежить заощадження:

Y = C + S, де Y– доход; C – споживання; S – заощадження.

Дане рівняння показує, що частина доходів іде на особисте споживання С, а надлишок приймає форму заощаджень S. Разом з тим витрати суспільства можуть бути представлені, з одного боку, як попит на споживчі потреби С, а з іншого – на інвестиційні І:

Y = С + I.

У формалізованому вигляді споживання можна виразити наступною функцією:

С = С(Y).

Однак доход є основним фактором, який визначає не тільки споживання, але і заощадження:

S = S(Y).

Гранична схильність до заощадження – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала:

29.Інвестиційна функція

Одним із основних основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогос­подарства, і діляться вони на три групи:• інвестиції в житлове будівництво;• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устатку­вання;• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був при­бутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження.

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інве­стицій має вигляд:I=e-dr, де / - інвестиційні витрати; е - ав­тономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними фактора­ми, наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна про­центна ставка (вартість запозичен­ня); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки про­центної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу : чим вища ставка процента, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційно­го попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.