Билет 28

4. ВВП-рыночная стоимость конечной продукции произведенной резедентами страны за опред период.

ЧВП-позволяет избавиться от затрат прошлого труда

НД-стоимость,вновь созданная за определенній период времени

Валовой внутренний продукт (ВВП) представляет собой конечный результат производственной деятельности резидентных единиц- производителей в течение данного периода времени и исчисляется в рыночных ценах. ВВП рассчитывается 3 методами: по доходам, по расходам, по добавленной стоимости (или производственный метод) Национальный доход — важнейший макроэкономический показатель совокупных доходов всего населения данной страны за определенный период времени(обычно за год);вновь созданная стоимость.Национальный доход определяется по формуле: НД=ЧНП-чистые косвенные налоги на бизнес. Основными компонентами НД являются: -доходы наемных работников и некорпоративных собственников; -прибыль фирм; -рентные доходы; -процентный доход; Чистый национальный продукт (ЧНП) — общий объем производства товаров и услуг, за определенный промежуток времени, которые страна произвела и потребила во всех секторах своего национального хозяйства. Если из ЧНП вычесть сумму косвенных налогов,можно получить значение национального дохода. НД - это вновь созданная за год стоимость, характеризующая, что прибавило производство в данном году к благосостоянию общества. Это чистый заработный доход общества, этим объясняется важность и широкое применение НД в сопоставительном анализе. В практике различают производственный и использованный НД. Использованный НД - это производственный НД за минусом потерь (от стихийных бедствий, ущерба при хранении т.д.) и внешнего сальдо. Формула для расчета ЧНП: ЧНП = ВНП - А , где А - амортизация. Решение: Добавленная стоимость ВВП = сумма валовой пр-ции – сумма затрат пр-ва = 950-(120+60+50) = 950-230 = 720 млрд.грн.

ЧВП = ВВП – А = 720 – 90 = 630 млрд.грн. НД = ЧВП – чистые косвенные налоги = 630 – 120 = 510 млрд.грн.

5, Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державших витрат В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв'язку з державними витраіами. досягненням макрорівноваги й економічної о росту, аналогічний підхід монетиристів у рамках теорії „економіки пропозиції". Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого с поява або зростання бюджетного дефіциту.

Прихильники теорії „економіки пропозиції'" орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), гак і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Таким чином скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою мас довгостроковий характер.

На питання, хто правий - кейнсіанці чи прихильники „економіки пропозиції"', однозначної відповіді немає. Застосування тієї чи іншої концепції залежить від конкретної економічної ситуації в країні і тих першочергових завдань, які стоять перед економікою. Однак до реалізації причинно-наслідкових зв'язків між фіскальною політикою та сукупною пропозицією в рамках теорії „економіки пропозиції" відносяться з більшою обмеженістю, оскільки вони розраховані на довгостроковий ефект, а сам ланцюжок цих зв'язків достатньо великий і скадний.