1.Субєкти, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов’язана з ним:

- суди, які розглядають і вирішують справи по першій інстанції;

- суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв’язку з нововиявленими обставинами;

- органи судового виконання.

2. Особи, які беруть участь у справі:

- з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження;

- з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури процесуальні представники, органи державного управління, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, а також громадськість.

3. Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненні правосуддя:

- особи, які сприяють судові у розгляді справи – свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази;

- особи, які сприяють судовому виконанню – громадяни, організації, у яких є майно і грошові кошти боржника;

- фінансові і житлово-комунальні органи, органи нотаріату, які виконують допоміжні дії по забезпеченню виконання;

- організації, які виконують періодичні стягнення із заробітної плати боржника.

№52 Поняття матеріально-правових та процесуально-правових заперечень відповідача проти позову

Процесуальні засоби заперечення відповідача проти позову бувають загальні та спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення справи слуханням на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею), залишення позову без розгляду, якщо тотожня справа між тими ж сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді), закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду) та ін.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичної або фактичної сторони. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири в нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, якими обґрунтовується позов.

№53 Додаткове рішення. Підстави ухвалення додаткового рішення

Постановленням додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, які повинно задовольняти судове рішення.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, стягнення аліментів; присудження працівникові виплати заробітної плати; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, відібрання дитини тощо;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

№54 Поняття процесуальної співучасті в цивільному судочинстві України. Види співучасті

ст32 ЦПК Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Процесуальна співучасть – поєднання позовів по суб’єктам процесу. При процесуальній співучасті суд виносить загальне рішення, в якому визначаються права та обов’язки кожного з співучасників. Це рішення поєднане, в ньому має міститися відповідь по кожній вимозі.

Залежно від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами суперечних правовідносин розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідна(обов’язкова) та факультативна (можлива).

Співучасть за формою можна розділити на такі види: а) активна співучасть - кілька співпозивачів виступають проти одного відповідача; б)пасивна співучасть - один позивач виступає проти декількох співвідповідачів; в)змішана співучасть - кілька співпозивачів виступають проти декількох співвідповідачів.

№55 Процесуальний порядок розгляду та вирішення судами справ про усиновлення

ст254 ЦПК Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.

Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).

За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду або заяву на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

№56 Право на позов і право на пред’явлення позову

Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ЦПК.

Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється та не пізніше наступного дня передається визначеному судді..

Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою (позов до кількох відповідачів) чи за зв'язком підстав позовів. Так, у заяві про розірвання шлюбу позивач може поєднати вимогу про розірвання шлюбу з вимогами про залишення дитини на проживання з ним та про стягнення аліментів на дитину.

№57 Висновок експерта як засіб доказування в цивільному процесі

Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Висновок експерта не повинен містити рекомендацій з приводу характеру рішення суду, застосування права і т. ін. Висновок буде оптимальним, якщо він складається з трьох частин: вступної, описової (дослідницької) та заключної (висновки).

У вступній частині висновку вказується: назва експертизи, якою вона є (додаткова, повторна чи ін.); орган чи особа, які призначали експертизу; дані про експерта; дата надходження матеріалів питання експерту; найменування матеріалів; обставини справи, попередження про відповідальність експерта і ін. Описова частина містить опис процесу дослідження та його результати, експертну оцінку результатів дослідження. У заключній частині викладаються висновки дослідження по суті поставлених питань.

Оскільки висновок експерта є одним із засобів доказування, він не є обов'язковим для суду і фактичні дані у ньому оцінюються судом за загальними правилами нарівні з іншими доказами. Незгода суду з висновком експерта повинна мотивуватися судом у судовому рішенні або ухвалі про закінчення справи.

№58 Контроль суду при розпорядженні сторін диспозитивними правами

Необхідність контролю за розпорядчими діями учасників процесу відповідає конституційному положенню про те, що використання громадянином прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам держави, суспільства, правам інших осіб; функції контролю суду відповідають розумінню свободи як можливості людини діяти у відповідності до своїх інтересів і цілей. Контроль суд здійснює з метою додержання закону та дотримання прав, свобод та інтересів інших осіб; процесуальні дії матеріально заінтересованих осіб та інших учасників цивільного судочинства, які беруть участь у справі, підпорядковуються закону.

Контролююча роль суду у цивільному судочинстві є не змістом ані принципу диспозитивності, ані самостійним принципом. Саме взаємодія та взаємозв’язок принципів законності, суть якого полягає в тому, що є недопустимими такі дії сторін, які б суперечили закону або порушували права, свободи та інтереси інших осіб, та законної істини визначають активну роль суду під час здійснення судочинства у конкретній справі.

Активна діяльність суду, тобто сприяння суду сторонам, зокрема, у збиранні та витребуванні доказів, роз’яснення сторонам їх прав є змістом саме принципу законної істини. Суд оцінює доказі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути обґрунтованим: повинно бути ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Суд не втручається в процес доказування, а лише визначає, які факти яка сторона повинна довести, тобто розподіляє між ними обов'язок доказування.

У зв’язку з вищевикладеним, діяльність суду зі сприяння сторонам у реалізації їх прав та контроль суду за здійсненням законності є проявом взаємозв’язку принципів диспозитивності, законності та законної істини.

№59 Поняття та види судових рішень. Вимоги, що ставляться до судового рішення

Судові рішення — акти правосуддя у справі, грунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення поділяються на види: про присудження — до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання — наявності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні — про перетворення правовідносин.

Залежно від обсягу розв'язаних ними питань на завершальні (основні) і додаткові(не були розвязані основним рішенням).

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні (встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права) і факультативні рішення суду (зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб це зробити).

Судові рішення викладаються у таких формах:

1) ухвали – постановляються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду;

2) рішення – закінчується ухваленням судовий розгляд;

3) постанови - перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Норми гл. 7 («Рішення суду») ЦПК визначають, що рішення суду повинно бути законним( суд вирішив справу відповідно до норм матеріального права) і обгрунтованим(правильність з фактичної сторони), постановлене у передбаченому порядку, викладеним в письмовій формі, за встановленим змістом і проголошене публічно.