178.Характеристика стилів поведінки викладача у конфліктних ситуаціях.

Кіршбаум виділив 6 типів поведінки викладача в конфліктній поведінці: репресивні заходи (спосіб дії, за якого агресивну поведінку школярів вчителі намагаються змінити застосуванням репресивних заходів), ігнорування конфлікту (реакція вчителя на конфлікт, за якої викладач веде заняття далі ніби нічого не сталося), рольовий вплив (виявляються спроби позитивного вирішення конфліктної ситуації в рамках рольової взаємодії), стимул до власної зміни (викладач змінює власну поведінку стосовно учня), з’ясування мотивів (реакція, за якої головне зусилля спрямовується на з’ясування причин і мотивів його виникнення), рефлексія (головна увага звертається на раціональне вирішення конфлікту, схожий до „з’ясування мотивів”).Для успішних викладачів характерне використання „рольового впливу” в більшій мірі + „з’ясування мотивів”, а для малоуспішних – „репресивних заходів” + „рольовий вплив”.

Часто педагогами використовуються інші психозахисні механізми, такі як: раціоналізація (викладачі звертаються до псевдообгрунтування своєї непорядної поведінки), проекція (учню чи студенту приписуються власні недоліки і негативні якості, потім здійснюється прийняття їх у вигляді підстави для обвинувачення й осудження учнів), редукція (форма захисної поведінки, пов’язана із звуженням „Я”, що виявляється в ухиленні від загрози, у виході з конфлікту без конструктивного вирішення ситуації).

179.Стилі поведінки викладача у конфлікті та їх доцільність.

Конкуренція: результат конфлікту важливий, ви користуєтесь авторитетом і ваше розв’язання конфлікту найкраще, рішення необхідно швидко прийняти, немає іншого вибору, у критичній ситуації. Використовується, коли суб’єкт не зацікавлений у співробітництві, воліє йти на конфлікт і вирішувати його самостійно. Ефективний у діловій взаємодії тоді, коли суб’єкт має значну владу. Ухилення: (суб’єкт не відстоює свої права і нічого не робить для вироблення правильного рішення) результат не дуже важливий, важкий день, знаємо, що не зможемо розв’язати конфлікт на свою користь, треба виграти час, у іншого більше шансів розв’язати конфлікт на свою користь, при спілкуванні з „важкими” людьми. Пристосування: (суб’єкт співробітничає з партнером по спілкуванню, але не відстоює свої права) вас не хвилює що сталося, правда на іншому боці, мало влади, для пом’якшення ситуації. Співробітництво: (суб’єкт бере активну участь в розв’язанні конфлікту, відстоює свої інтереси, активно співробітничає з партнером) розв’язання проблеми важливо для обох сторін, обидві сторони прагнуть якомога швидше розв’язати проблему, коли у суб’єкта тісні і залежні відносини з партнером. Компроміс: (суб’єкт частково уступає в своїх інтересах, щоб частково задовольнити іншу сторону) обидві сторони мають владу і взаємовиключаючі інтереси, інші варіанти не ефективні, збереження добрих стосунків, розв’язання проблеми для вас не дуже важливо.

180.Конфлікти у навчанні. Причини та заходи їх подолання.

Індивідуальні і групові цілі вчителів і учнів, викладачів і студентів, способи, до яких усі вони вдаються для здійснення своїх намірів помітно розрізняються. Унаслідок названих розходжень виникають протиріччя в їхніх оцінках, поглядах, відносинах, думках, у поведінці та вчинках, що можуть розвиватися у конфліктні ситуації. Суб’єктивними причинами виникнення конфліктів можуть бути: (з боку тих, хто навчається) невідповідність вчинків встановленим нормам суспільної поведінки, розбіжність особистих інтересів і цілей навчання, що задають ззовні; індивідуальних і колективних цілей; протиріччя між особистим внеском у спільну справу і рівнем домагання на соціальне визнання; недоліки минулого досвіду спілкування та ін.; (з боку педагога) неправильна і ригідна власна поведінка, що не змінюється згідно з віковим і психічним розвитком учнів, педагогічний егоцентризм, тобто небажання бачити учня як активного і рівноправного суб’єкта діяльності, спілкування і поводження. Для розв’язання подібних конфліктів потрібна висока майстерність педагога. Треба зрозуміти причини конфлікту, позицію кожного учня в ньому, виявити педагогічну пильність, такт, сміливість і наполегливість у розв’язанні конфлікту. Підходи до розв’язання конфліктів: 1. Самостійне розв’язання конфлікту: придушення негативних емоцій; звернення до розуму та інтуїції – релігійний, філософський, естетичний. 2. За допомогою посередника – авторитет, керівник, профспілка. 3. Застосування опосередкованих методів – вихід емоцій, оголена агресія, емоційне оновлення, примусове слухання. Засоби подолання педагогічних конфліктів: психологічний аналіз ситуації, запрошення третьої „авторитетної” особи для розв’язання конфліктної ситуації, групове обговорення ситуації на таких рівнях: у конфліктуючій групі, у класі, у педагогічному колективі, на розширеному засіданні педагогічного колективу. Основні показники позитивного вирішення конфлікту: ліквідація об’єктивних і суб’єктивних причин конфлікту, гармонізація спілкування педагогів і учнів на основі зближення їх позицій, підвищення ефективності предметної взаємодії між педагогом і учнями