91. Мотивація до навчання: поняття, призначення, діагностика

Сукупність внутрішніх факторів, що зумовлюють поведінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називається мотивацією. Про наявність мотивації до якої-небудь діяльності свідчить прагнення до її здійснення. Якщо учень постійно і систематично самостійно навчається, кажуть, що в нього спостерігається мотивація до навчання. Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях і обставинах. Наприклад, мотив матеріального благополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійного вдосконалення, і потяг до спілкування із багатими людьми. Інтереси, смаки, бажання, наміри - можуть змінюватись під впливом різних обставин. Наприклад, учень вирішував завдання із захопленням, доки не стикнувся із досить складним, і далі втратив до роботи інтерес. На зміну мотивації впливають такі фактори, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги і т.д. Отже, певний мотив (або ж сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію учня. Необхідно враховувати також внесок факторів конкретної ситуації та, за можливості, послабляти негативні і підсилювати позитивні фактори. У мотивації діяльності, як правило, присутні декілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (ієрархію). Одні мотиви у цій системі мають провідне значення і більшу збуджувальну силу (здійснюють більший вплив на діяльність, частіше активізуються). Роль інших мотивів - нижча. Сила дії того чи іншого мотиву залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів іт.п. Тому ієрархія мотивів хоч і є відносно стійкою, час від часу змінюється. Нижчі мотиви можуть набувати більшої активізуючої сили і навпаки. Наприклад, не відчуваючи раніше потреби у психологічних знаннях, студент все ж прийшов на декілька занять з психології і раптово відкрив для себе цікавий і привабливий світ цієї науки. Надалі студент починає регулярно відвідувати заняття, читати основну і додаткову літературу з дисципліни і т.п. (пізнавальний мотив набуває більшої актуальності). Провідними мотивами навчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійному становленні, саморозвитку, самореалізації іт.п. Але переорієнтація педагогічної теорії і практики на нові мотиви трохи відстає, тому часто викладачі спрямовують свої зусилля не на справжні (дійсні, реальні) мотиви учнів, а на мотиви мнимі, ілюзорні, надумані. Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з’ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивів навчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.

93. Види, методи та прийоми мотивування і стимулювання у навчанні

До таких відносяться методи формування пізнавальних інтересів і методи, спрямовані на формування почуття боргу і відповідальності в навчанні .

Методи формування пізнавальних інтересів вимагають застосування таких прийомів : створення емоційно-моральних ситуацій, ситуацій цікавості, цікавих аналогій, подиву (унаслідок незвичайності приведеного факту, парадоксальності досвіду і т.п. ); зіставлення наукових і життєвих тлумачень, наприклад явищ природи. Найважливішим прийомом цих методів є емоційна, яскрава, якоюсь мірою художня мова педагога, що захоплює слухачів і стимулює їхню учбово-пізнавальну діяльність.

Коштовним методом стимулювання інтересу до навчання може бути метод пізнавальної ділової гри. Для утворення гри важливі насамперед тим, що можуть активізувати навчальний процес, а також служать засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації знань.

До методів стимулювання і мотивації навчання відноситься метод створення пізнавальної суперечки (навчальні дискусії, навчальні диспути). Його призначення - створення підвищеного інтересу до теми. Включення того, якого навчають, у ситуації наукової суперечки не тільки поглиблює , його знання, але і викликає на цій основі особливий інтерес до навчання.

Як бачимо, пізнавальний інтерес до навчання виникає не сам по собі; він залежить від тих потреб і мотивів, що спонукають людину до діяльності.

Мотиваційна сторона процесу навчання має три групи мотивів: зовнішні (заохочення і покарання); соревновательные (не знаю как лучше перевести на укр. яз., змагання) (успіх у порівнянні з кимсь або із самим собою); внутрішні ( що розкриваються як поле для плідної діяльності). Внутрішні мотиви забезпечують найбільш стійкий інтерес до навчання . Тому правильне розуміння мотивації служить необхідною передумовою продуктивної роботи викладача, що, використовуючи інноваційні методи і підходи до навчання, активізує, цілеспрямовано розвиває і поглиблює пізнавальний інтерес до досліджуваного предмета, утягуючи тих, яких навчають, в експериментальну діяльність, застосовуючи форми і методи активного навчання (проблемного й іншого видів).

У розвитку і поглибленні пізнавальних інтересів тих, яких навчають, немаловажне місце займають методи і прийоми самостійної роботи студентів. До них відносяться методи роботи з підручником, довідковою літературою, виконання завдань по алгоритму , проведення досвідів, аналізу тими, яких навчають, незнайомих для них ситуацій, генерування суб'єктивно нової інформації, методика написання курсових і дипломних робіт.