54.Самооцінка особистості та її види.

Пізнаючи риси іншої лю­дини, особистість одержує необхідні відомості для вироб­лення власної оцінки. У порівнянні своїх якостей із від повідними якостями інших людей у особистості форму­ється самооцінка. Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. За відповідністю реаліям самооцінка може бути аде­кватною і неадекватною. Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Дуже зави­щена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спричинити внутрішні конфлікти особистості. Завищена самооцінка часто викликає протидію оточуючих, що породжує озлоб­леність, підозрілість, агресію і призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька самооцінка зу­мовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої не­впевненості в собі, тривожності, безініціативності. Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впли­ває на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань. Самосвідомість особистості через механізм самооцін­ки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шаноб­ливе ставлення до власного Я. Особистість завжди харак­теризує піклування про себе. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому — зни­зити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено на­віть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість ви­користовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні. До механізмів захисту належать заперечення, витіснення, проек­ція, раціоналізація, заміщення та ін. Заперечення — намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту. Витіснення — спосіб уникнути внутрішнього конфлікту, вилучивши зі свідомості неприємну інформацію. Проекція — неусвідомлене перене­сення власних бажань і переживань, в яких людина не хоче зізна­тися собі через їх соціальну неприйнятність, на інших людей. Раціоналізація — псевдорозумне пояс­нення людиною своїх бажань, вчинків, зумовлене причинами, ви­знання яких загрожувало б утратою самоповаги. Заміщення — перенесення дії з недосяжного об'єкта на доступний.

Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.

Занижена самооцінка:

Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.

Висока самооцінка:

Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.

Завищена самооцінка:

Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бадання перекласти відповідальнісь на інших.

Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психостенії (вкрай занижена самооцінка) та паранойї (людина постійно відчуває власну перевагу нід іншими).