52.Соціальні аспекти поведінки суб’єкта діяльності.

Особистість розкриває свої якості через ставлення до навколишньо­го світу. Особливе місце займає спілкування. До основних соціальних аспектів поведінки суб’єкта діяльності належать між особистісні стосунки, якісні ознаки поведінки керівника організації, а також поведінка в конфліктних ситуаціях. Міжособистісні стосунки реалізуються на різних рівнях спілкування: Перший рівень — спілкування на рівні спільного перебування (наприклад, пасажири у транспорті або глядачі на концерті). У цьому випадку відсутній спільний предмет діяльності, їх об'єднують лише однакові цілі. Другий рівень — формальне спілкування в групі, коли вироб­ляються загальна мета діяльності та групові норми поведінки для дося­гнення цілей. Третій рівень — консенсусне спілкування в групі, що передбачає врахування особистісних особливостей кожного, його власні позиції, по­гляди на загальні норми і способи реалізації загальних цілей. Між особистісні стосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного. Виділяють наступні якості особистості , які характеризують її у між особистісних стосунках: домінантність(нахил до лідерства), впевненість у собі (незалежність, діловитість), вимогливість, скептицизм (недовірливість, підозрілість), поступливість(критичність щодо себе, скромність), довірливість, добросердечність та чуйність. Всі ці ознаки можуть проявляти ся в особистості у більшій чи меншій мірі. До основних функцій керівника належать: ініціативність, поінформованість, захист власної думки, прийняття рішення, розв’язання критичних ситуацій та критичний аналіз. Основні типи поведінки керівника організації визначаються в площині турботи про виробництво чи турботи про підлеглих та колег. Для регулювання конфлікту, що виник існують дві основні стратегії поведінки: кооперація( це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень пошуку спільних інтересів) та наполегливість (реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід). Відповідно це дає змогу визначити 5 основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях: уникнення – відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; змагання – прагнення задовольнити совї інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби; пристосуваня – жертовність щодо власних інтересів, прагнення зберегти або налагодити приємні стосунки; компроміс – бажання запобігти конфлікту взаємними поступками; співробітництво – пошук альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення.

53.Прояв соціально-психологічних властивостей особистості у навчальній діяльності.

55.Успіх, самоповага та домагання особистості.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. За відповідністю реаліям самооцінка може бути аде­кватною і неадекватною. Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Дуже зави­щена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спричинити внутрішні конфлікти особистості. Завищена самооцінка часто викликає протидію оточуючих, що породжує озлоб­леність, підозрілість, агресію і призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька самооцінка зу­мовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої не­впевненості в собі, тривожності, безініціативності. Самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шаноб­ливе ставлення до власного Я. Особистість завжди харак­теризує піклування про себе. На думку американського психолога В. Джемса, самоповагу можна представити формулою: самоповага = = успіх : домагання. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому — зни­зити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено на­віть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту свого образу Я, причому пасивного. Рівень домагань. Формуючись на основі самооцінки, рівень домагань є важливим внутрішнім чинником саморозвитку і самореалізації особистості. Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Залежно від самооцінки він теж може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими зав­даннями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втрати­ти свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можливості. При завищеному рівні домагань індивід береться вирішувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає невдач.