56.Прояв самооцінки та рівня домагань особистості у навчальній діяльності.

Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком; це вияв оцінного ставлення людини до самої себе, своїх якостей, можливостей, статусу серед інших людей. Вона може бути завищеною, нормальною чи заниженою. Проявляється через почуття упевненості чи невпевненості, задоволення чи незадоволення собою. Особи із низькою самооцінкою залежні від думки оточуючих, і потребують схвалення інших, опіки та заступництва. Висока може призвести до зухвалості, зупинки особистісного саморозвитку і погіршення стосунків з оточуючими. Рівень домагань свідчить про те, що особистість чекає від себе такого ступеня виконання завдань відповідної складності, який її задовольнить і відбиває міру вимогливості людини до себе. Він може бути нереалістично високим, високим, помірним, низьким та нереалістично низьким. Проявляється через високу цілеспрямованість людини, недооцінювання невдач та помилок, прагнення до самоствердження, впевненість правильності в своїх діях, наявність стійких життєвих планів, самостійним виправленням власних невдач, товариськість, налаштованість на успіх або ж безпорадність та підкорюваність.

51.Розвиток волі.

Прийомами і способами самовиховання волі, а та­кож виховання її в інших людях є ме­ханізми вольової дії, адже воля визначається через вольові дії. Ознаки вольової дії є відмінними сут­тєвими ознаками волі. Виконуючи вольові дії, ми тим самим тренуємо, розвиваємо волю. Починати тренувати волю легше за все з вироб­лення звички долати порівняно незначні труднощі. Таким чином ми швидше і легше досягнемо успі­ху, одержимо позитивне підкріплення, яке стиму­люватиме і надихатиме на подальші звершення та готуватиме до більших перешкод. Подолання труднощів здійснюється не для трену­вання волі самої по собі, а задля досягнення певних конкретних цілей. Чим значнішою є мета, до якої прагне людина, тим вищий рівень довільної моти­вації і тим складніші проблеми здатна долати лю­дина. Тому необхідною умовою са­мовиховання волі виступає ство­рення вищих мотивів поведінки. Важливим при зміні сенсу дії являється уміння побачити новий смисл, по-новому поглянути на проблему. Це залежить від вищих пізнавальних процесів — мислення та уяви. Тому їх розвиток розглядається як передумова формування волі. Також важливо зазначити, що розвиток волі неможливий сам по собі без розвитку таких вольових якостей, як цілеспрямованість, принциповість, самостійність, витримка, рішучість та наполегливість. Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися у своїх діях та вчинках загальними і стійкими цілями. Цілеспрямовані люди завжди мають прогнозовану поведінку, спрямовану на досягнення поставленої мети. Принциповість є також важливою складовою розвитку волі. Вона проявляється в умінні людини керуватися у своїх діях та вчинках стійкими принципами та твердими переконаннями , в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дій. Принципові люди в повсякденному житті твердо відстоюють свою позицію, свої думки та погляди, не йдуть на сумнівні компроміси. Вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань має назву самостійності. Вона виявляється в здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи вирішення проблем, а не задовольнятися шаблонами. Чи не однією із найпріоритетніших вольових якостей, від якої безпосередньо залежить розвиток волі, є витримка. Вона виражається в умінні своєчасно стримувати небажані спонукання, дії та вчинки. Стримана людина завжди може керувати своїми почуттями, їх зовнішнім виявом, придушувати імпульсивні дії. Вона вибирає такий рівень активності, який відповідає умовам, що склалися. І взагалі, розвинута і загартована воля дає змогу людині переборювати значні труднощі на шляху до мети. Саме в цьому я вбачаю об’єктивну необхідність розвитку волі.