3. За тривалістю утримання інформації.

Тривала пам'ять — є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтво­рення.

Короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збе­реженням після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негай­ним.

Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування інформації, не­обхідної тільки для виконання певної дії.

4.За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятову­ється:

Смислова пам'ять пов’язана з розумінням ма­теріалу, який запам'ятовують.

Механічна пам'ять, її особливість полягає у неро­зумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію.

42.Прийоми підвищення продуктивності пам’яті.

Серед форм психічного життя лю­дини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи. Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Пам’ять посідає одне із найважливіших місць у психічних процесах. У процесі практичної діяльності людини обов’язково існує певна кількість інформації, яку людина повинна добре знати і в любий момент її відтворити. Саме в цьому полягає процес запам’ятовування. Запам’ятовування певної кількості інформації сприяє підвищенню продуктивності у роботі, пришвидшенню виконання певних завдань. До речі, можна простежити пряму залежність між досвідом людини та кількістю інформації, яку вона запам’ятовує. Водночас зі збільшенням кількості інформації, що її має запам’ятати людина помітно зростає її фільтрація, намагання виділити головне. З усього вище сказаного можна зробити висновок про те, що пам’ять необхідно тренувати та розвивати задля покращення хоча б результатів практичної діяльності. Існує чимало способів тренування пам’яті. Можна розвивати як зорову, так і слухову пам’ять. Наприклад, людині показують картинки, які швидко змінюють одна одну, а потім запитують, що було зображене, наприклад, на 3-ому малюнку або кількість зображених на ньому предметів тощо. Або ж наприклад, учням читають текст, а потім задають питання, які стосуються певних деталей і на основі відповідей роблять висновок про уважність прослуховування тексту, в такий спосіб тренуючи слухову пам’ять. Або ж показують картинки або читають слова, ніяк не поєднані за своїм змістом, а потім пропонують відтворити їх у тому ж порядку, у якому вони були задані. Чим ближча відповідь до заданого зразка, тим вища продуктивність зорової чи слухової пам’яті.

43.Мислення, його види, форми та операції.

Мислення— це найвища форма відображення реальності та під­ґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосереднене, абстрактне, узагальнене пізнання.

Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважли­віше значення мають слово, мова, аналізатори.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідом­лення їх виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їх перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення — прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характе­ризуються певними формами мислення:

• асоціації— елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдя­ки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

• судження — відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;

• умовивід — утворення шляхом міркування нового судження на ос­нові кількох взаємопов'язаних засновків-суджень; ,

• розуміння — пізнання зв'язків між предметами, явищами, що пе­реживається як задоволення пізнавальної потреби;

• поняття — це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта;

Вся мислительна діяльність складається з таких розумових операцій:

Аналіз — мислительний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Порівняння — встановлення схожості і відмінності між пре­дметами, явищами та їх компонентами.

Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за­гального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція — мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від не­суттєвих ознак.

Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об'єк­тивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттє­вого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.

Розрізняють такі види мислення:

наочно-дійове — спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;

образне — застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;

абстрактно-логічне — відображення фактів, зв'язків і закономірнос­тей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;

розуміння усної або письмової мови — пізнання таких зв'язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у пев­ній системі понять, що відображають ці зв'язки;

мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприй­няття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;

планування пов'язане з уявленнями та мисленням імовірностями;

планування — це розумові дії, що спрямовують на подолання можли­вих перешкод на шляху до мети;

уявлення — створення нових образів на основі минулих;

мрія — створення образу бажаного майбутнього.