3.Взаємозв’язок діяльності та особистості.
Діяльність тлумачать як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку існуючої в певних конкретно – історичних умовах культури.
Діяльність неможлива без людської активності. Активність, з одного боку, - засіб стримування такого психологічного стану людини, як переживання, а з іншої – енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людини в бажанні та реалізації діяльності.
Людська активність має усвідомлений характер. Їй притаманні:
свідома організація та саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовуються на подолання перешкод у досягненні мети;
Здатність індивіда свідомо змінювати або, навпаки, відстоювати свою лінію поведінки на основі свідомого оцінювання обставин і заради віддаленого результату;
До деякої міри людську діяльність можна розглядати як вольову поведінку. Діяльність постійно пов’язують із свідомістю, оскільки її основна сутність – об’єктивізація активності та свідомості особистості. Ще виразніше виявляється єдність діяльності та особистості у вчинках. При здійсненні вчинку відбувається творення нових індивідуально –значущих і суспільно корисних морально – психологічних цінностей, зразків суспільної діяльності.
Вчинок відіграє винятково важливу роль у морально – психічному розвитку особистості, оскільки органічно поєднує в собі індивідуальне і суспільне, суб’єктивне і об’єктивне, свідомість та діяльність, мотив і наслідок, слова і діла.
Оскільки у вчинку проявляється рівень структури особистості – її спрямованість, то сукупність вчинків називають моральною діяльністю (поведінкою – дії, слова, жести,, міміка тощо). Ще одна суттєва ознака діяльності – її ціле усвідомлений та цілеспрямований характер:
для задоволення потреби людина не тільки змінює те, що дане природою;
в кінці процесу діяльності отримується результат, який на початку цього процесу був лише в уяві людини, тобто ідеально, я мета;
перетворюючи те, що дане природою, людина здійснює водночас і свою свідому мету, яка, виступаючи як закон, визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підпорядковувати свою волю.
Отже, діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
2.Феномен діяльності. Організаційно-психологічна структура діяльності.
Термін «феномен» (від грец. – те, що з’являється) вживають у двох значеннях: виняткове, надзвичайне, рідкісне явище; явище, дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів.
Специфічне коло феноменів становить фундамент навчального предмета або його розділу. Розглянемо специфічне коло феноменів діяльності. З власного досвіді кожен знає, що:
завжди відчуває у чомусь необхідність, тобто потребу. Потреба – це психічне явище відображення необхідних організму або особистості умов, що мають забезпечити їхнє життя або розвиток. Потребу слід розглядати як деяку невизначеність: вже зрозуміло, що необхідно щось робити, а от що саме – усвідомлене ще недостатньо.
під впливом тих чи інших мотивів діє для задоволення певної потреби;
існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем;
обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкування;
з самого початку життя грається, потім вчиться, далі – працює;
саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;
відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище з його культурою, ідеологією, цінностями, нормами і правилами поведінки).
Всі ці феномени нашого життя певним чином характеризують діяльність людини.
Діяльність тлумачать як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку існуючої в певних конкретно – історичних умовах культури.
Діяльність неможлива без людської активності. Активність, з одного боку, - засіб стримування такого психологічного стану людини, як переживання, а з іншої – енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людини в бажанні та реалізації діяльності. До деякої міри людську діяльність можна розглядати як вольову поведінку. Діяльність постійно пов’язують із свідомістю, оскільки її основна сутність – об’єктивізація активності та свідомості особистості. Ще виразніше виявляється єдність діяльності та особистості у вчинках. При здійсненні вчинку відбувається творення нових індивідуально –значущих і суспільно корисних морально – психологічних цінностей, зразків суспільної діяльності.
Оскільки у вчинку проявляється рівень структури особистості – її спрямованість, то сукупність вчинків називають моральною діяльністю (поведінкою – дії, слова, жести,, міміка тощо). Ще одна суттєва ознака діяльності – її ціле усвідомлений та цілеспрямований характер. .
Отже, діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
Сукупність елементів діяльності утворюють сукупність – «систему». Встановлено, що б/я діяльність має дві групи основних елементів – організаційну та соціально – психологічну. Організаційна група включає такі елементи: суб’єкт, процес, предмет, умови і продукт діяльності. Соціально – психологічна вкладається у таку схему – ціль – мотив – спосіб – результати. Сукупність елементів діяльності у їх взаємозв’язку подано нижче:
Рис.1.4
1)Ціль – це уявний образ майбутнього результату діяльності, за допомогою якого суб'єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу.
2)Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинків людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети.
3)Процес діяльності визначається як сукупність дій, що спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності.
4)Дія - складова процесу діяльності, має таку саму структуру, як і діяльність взагалі, але спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети. 5)Предмет діяльності (дії) - це все те, на що спрямовуються дії, що перетворюється в процесі діяльності.
6)Результат діяльності характеризується двома компонентами: продуктом і психічним результатом. Продукт — це те, що отримано після реалізації дії над предметом діяльності і відповідно до мети. Психічний результат – це нові навички, знання, навчальна компонента будь-якої діяльності людини. Позитивний психічний результат визначається відсутністю помилкових дій.
7)Засоби суб’єкта – це його підготовленість до діяльності, що визначається особистим досвідом, засвоєними знаннями, нормами поведінки, сформованими вміннями, навичками та звичками.
8)Умови діяльності — це середовище та засоби, в яких і за допомогою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Поведінка людини детермінується зовнішнім світом. Зовнішні умови діяльності — це соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона права тощо) та просторово-часові умови середовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, технологія тощо). Внутрішні умови — це фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров'я, характер, досвід, здібності тощо). Умови діяльності суттєво впливають як на результат (продукт, психічний результат), так і на психічний стан суб'єкта діяльності, формують, до певної міри, психічні властивості особистості