14.Поняття про психіку. Форми прояву та функції психіки.

Психіка ― здатність мозку відображати об’єктивну дійсність, тобто властивість високоорганізаційної матерії ― мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.

Психіка – це властивість нервової системи, завдяки якій:

- здійснюється зв'язок із зовнішнім світом;

- координується робота всього організму;

- організм діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс);

Вищими формами психічного відображення є мислення та уява, які існують у нерозривному зв’язку з мовленням.

Функції психіки:

1) відображення дійсності;

2) регуляція поведінки людини.

Структура психіки: свідомість  самосвідомість; несвідома сфера.

Свідомість (свідома поведінка)― це вищий рівень психічного відображення, властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Полягає у попередньому мисленому накресленні своїх дій і передбачених наслідків; регулює взаємовідносини людини з природою і соціальною дійсністю.

Свідомість пов’язана, передусім, із знанням людини про світ. Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише у людському суспільстві.

Самосвідомість ― знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Самосвідомість включає: кон’юктивний компонент (образ власних якостей), емоційний к. (повага до себе, гідність або самоприниження тощо), оцінно-вольовий (прагнення підвищити самооцінку, авторитет).

Несвідоме ― форма відображення дійсності, в якій людина не може скласти звіт про здійснені дії, втрачається повнота орієнтування у часі та місці дій, порушується мовне регулювання поведінки ,тобто несвідоме – це автоматизовані дії.

15.Форми поведінки живих істот.

Можна визначити чотири типи поведінки живої істоти: інстинкти, навички, простіші форми розумної поведінки та свідома поведінка. Чим вищий рівень розвитку нервової системи живої істоти, тим більша кількість типів поведінки для неї є характерною. Якщо простішим тва­ринам притаманні лише інстинкти, то для людини характерні і інстинкти, і навички, і — найхарактерніше — розумна поведінка на основі другої сигнальної системи.

Інстинкт (від лат. «інстинктус» — спонукання) — сукупність при­роджених компонентів поведінки і психіки тварин та людини. В основі інстинктів знаходяться безумовні рефлекси, тобто природжені форми реагування організму, що виникають у процесі природного добору як результат нагромадження і закріплення в ньому тих властивостей, які допомагають йому пристосуватися до певних умов навколишнього се­редовища (комахи, павуки – павутиння, бджоли – стільники, бобри – греблі, мурашники тощо).

Інстинктів дуже багато, а проявів їх стільки, скільки й форм взаємо­дій тварин із навколишнім світом. Та в основі всіх інстинктів усього тваринного світу знаходяться два: інстинкт самозбереження і інстинкт продовження роду. Чим більше поведінка тварини відповідає цим 2 інстинктам, тим міцніше закріплюється вона у спадковості.

Навички — це дії, що ґрунтуються на умовних зв'язках, які функ­ціонують автоматично. Ця форма поведінки засвоюється в індивіду­альному досвіді за умови неодноразового повторення змінних явищ природи. Навички виробляються впродовж тривалого часу шляхом спроб і помилок або тренування.

Проста форма розумової поведінки (інтелектуальна) полягає у здатності тварини відображати більш складні зв'язки і відношення між окремими предметами або їхніми властивостями. Інтелектуальна пове­дінка характеризується тим, що тварина може «винаходити» нові спо­соби розв'язання завдань, що виникають перед нею, використовуючи при цьому зовнішні предмети як знаряддя (мавпа використовує палицю, щоб дістати їжу, яка знаходиться за кліткою і до якої вона не може дотягнутися).

Свідомість (свідома поведінка) — найвищий рівень психічного ві­дображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Свідомість пов'язана, передусім, із знанням людини про світ (російсь­кою мовою сознание — це «сознание», українською — свідомість мо­жна витлумачити як «с-відома», тобто те, що пов'язане з якимось відо­мостями, інформацією).

Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві. Мозок сам по собі як складова частина організму, його нервової системи не має свідомості. Матеріальним носієм свідомості він стає лише тоді, коли людина в процесі діяльності набуває досвід, засвоює культуру людства, народу, нації.

Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право не залежно від розуму окремої людини. Засвоєна людиною свідомість стає до певною мірою її власною свідомістю. Відтак свідомість окремої людини є лише відносно незалежною від суспільної свідомості.

Розрізняють також свідомість конкретної людини (предметна свідомість) і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а другої ― знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль, самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.