50. Прибуток як кінцевий результат діяльн. Пп.-ва. Норма прибутку.

Прибуток – грошове вираж. різниці між вартістю реалізованої продукції та витратили на її виробництво.

Прибуток – винагорода, яку одержує підприємець за виконання організаційних, управлінських ф-й, новаторство та ризик.

Розмір прибутку залежить від таких факторів:

• кільк. вкладених у вир-во коштів.

• ступінь прибутковості вкладень.

• рівень витрат на вир-во.

• швидкість обороту капіталу.

• коливання ринкових цін.

За рах. прибутку оплачується робота працівників, окуповуються витрати на виробн., збут товару.

Найважливішим критерієм ефективності господарської діяльн. пп.-ва є отриманий доход.

Сума прибутку і доходів пп.-ва скл. з таких показн.:

• прибутку від реалізації прод.

• прибутку від іншої реалізації.

• доходів з поза реалізованих операцій.

• валового прибутку.

• чистого прибутку.

Види:

Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкою від реалізації прод-ї та витратами на вир-во й реаліз-ю.

Приб. від іншої реалізації – прибуток, отриманий пп.-вом від реаліз. ОФ й ін. майна пп.-ва (різниця між виручкою від реаліз. та витратами на цю реалізацію).

Валовий прибуток – сума прибутків від реаліз. прод., від інших реалізацій та доходів.

Балансовий прибуток – сума прибутків і збитків від реаліз. товарної прод.

Чистий прибуток – прибуток, який залиш. у розпорядженні пп.-ва після сплати податків і відрахувань. Його викор. на задовол. різних виробн. і соц. потреб.

51. Необхідність та шляхи ринкової трансформації економіки Укр.

Ринкова трансформація - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує країн де діє вільний ринок в чистому вигляді^[1]. Звичайний некерований саморегульований ринок зробить з України сировинний придаток світу. Теперішня ситуація нас також не задовольняє, так як незважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою, наша економічна система ще не до кінця перейшла в ринкову. А тому зміни потрібні. Особливістю цього процесу в Україні є те, що ми переходимо від директивно-планової економіки СРСР, в якому наша економічна система була лиш частинкою. Це зумовлює особливу послідовність змін, які називають інверсним переходом ( на відміну від класичного переходу при капіталізмі ). Зокрема:

• Від загального одержавлення власності до розвитку різноманітних її формВід державної монополії до включення конкурентних засад

• Від директивно-планових цін, до вільного ціноутворення

Частково це вже здійснено, але вийшло не зовсім ідеально. Тому потрібно продовжувати зміни.Проводити приватизацію

• Розвивати ринкову інфраструктуруНагромадження капіталу пов'язувати зі зростанням виробництва

52. Сучасні ек. Теорії.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрями:

1. неокласична економічна теорія;

2. інституціонально-соціологічний напрям, або інституціоналізм;

3. кейнсіанство.

вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших. Об’єкт дослідження неокласичної економічної теорії – поведінка Homo economicus – «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки ХІХ ст. Її засновники – відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін. Згідно з концепцією «граничної корисності» вартість є результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій весок в її утворення, а величина

Монетаризм (англ. мoney – гроші) – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. У США. Його лідер – глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен – виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Інституціоналізм (лат. institutum – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить процес відбору і пристосування. Аналогічною, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а влади – гуманітарній інтелігенції. Заслуговують на увагу також їхні думки про еколого-економічне виживання людства.

Кейнсианство та його еволюція. Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв’язках. .

Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу доходів в межах неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної рівноваги) з положеннями теорії макроекономічної рівноваги та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Але, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі. Тому концепцію неокласичного синтезу ще називають ортодоксальним кейнсіанством.