18. Слов’янофіли та західники.

Незважаючи на реакційну політику царизму, 30-50-ті роки XIX ст. стали золотою добою російської літератури, часом розквіту мистецтва, науки, періодом нового піднесення громадської думки, яка розвивалася значною мірою під впливом революційних виступів декабристів. Уже в 30-х роках передова російська молодь починає створювати революційні гуртки, серед яких особливо вирізнявся гурток О. Герцена і М. Огарьова. Учасники гуртка були переконаними республіканцями, цікавилися суспільними і політичними проблемами, вивчали історію революційних рухів. Проте в 1834 р. після спроб Герцена і Огарьова розгорнути революційну агітацію гурток було розгромлено, а його членів вислано зі столиці.

Під впливом політичної реакції в Європі серед частини російської інтелігенції поширювалася думка, що «історичний розвиток Росії - йти своїм, самобутнім шляхом, відмінним від європейського». Прибічників цієї тези називали «слов'янофілами». Члени московського гуртка слов'янофілів, що об'єднував групу дворянських письменників, заперечували загальні закономірності суспільного розвитку, протиставляли Росію державам Західної Європи. Вони вважали, що через буржуазний розвиток західні держави занепадають, у них загострюються суперечності й наростає революційний рух, у той час як в Росії існуюча патріархальна сільська громада нібито є гарантією від будь-яких соціальних потрясінь.

Їм протистояло інше угруповання - західники (прихильники західноєвропейського шляху розвитку), до складу якого входило чимало відомих науковців і публіцистів. Західники вважали, що Росія рухається в напрямку формування буржуазного суспільства, виступали за обмеження абсолютизму і скасування кріпацтва. Але при цьому вони були рішучими противниками революційної тактики і визнавали лише шлях реформ.

19.Американський інституціоналізм

Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов ран­нього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і се­редньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англій­ськими соціологами й економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих амери канських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обгрунтува­ти реформістські програми.

Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси від психології, біології, ан- тропології, інші — від права, кон'юнктури або математичних розра- хунків. Об'єднують інституціоналістів методологія і критичне став- лення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і методологічних засад неокласиків.

Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу до­сліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної еко­номіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагма­тичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної школи граничної корисності інсти-туціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання — «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну кон-цепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефе­ктивного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фак­тора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціо­налісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі­ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

На початку ХХ ст. багатьма вченими-економістами США були запропоновані концепції соціального контролю над економікою, що започаткували соціально-інституціональний напрям економічної думки. Інституціоналізм (від лат. — настанова) з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму. Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці. До інститутів належать найрізноманітніші категорії (держава, родина, монополії, профспілки, приватна власність, релігія), що визначають звички, звичаї, правові рішення тощо. На початку 20-х років склалися три основні напрями американського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з Т. Вебленом; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом; кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл.

Т. Веблен (1857-1929) — американський кібернетик-економіст, соціолог, закінчив Йєльский університет, викладав у Чиказькому і Стенфордському університетах, автор значної кількості праць у галузі економіки і психології — "Теорія дозвільного класу" (1899 р.), " Інстинкт майстерності і рівень розвитку технології виробництва" (1914 р.), "Місце науки в сучасній цивілізації" (1919 р.), "Інженери і система цін" (1921 р.), "Власність відсутнього" (1923 р.).

Основним протиріччям сучасного капіталізму, за Т. Вебленом, є протиріччя між індустрією і бізнесом. Індустрію представляють ін-дустріали, до яких належать інженери і робітники. Їх метою є підвищення ефективності виробництва і збільшення багатства суспільства. До бізнесменів належать фінансисти, рантьє, мета яких — одержання максимального прибутку, що забезпечить "престижне споживання". Поняття престижного споживання, що одержало назву " ефекту Веблена", характерне для рантьє-володарів особливої (абсентеїстської) форми приватної власності й означає, що товари сприймаються ними як засіб демонстрації свого майнового становища. Критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вчений вважав, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади бізнесу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. Для цього необхідно реформувати суспільство, суть реформи полягає в прискоренні НТП і зростанні ролі науково-технічної інтелігенції. У результаті реформ, на думку Т. Веблена, повинен скластися новий порядок, за якого керівництво промисловим виробництвом буде передано соціальній раді техніків, і ринкова економіка звільниться від паразитизму і марнотратства.

Основним представником соціально-правового напряму інституціоналізму був Дж. Коммонс (1862-1945) — директор Американського бюро промислових досліджень, президент Американської економічної асоціації, професор ряду університетів США. Його основні праці — "Правові підстави капіталізму" (1924 р.), "Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії" (1934 р.). Як і більшість інституціоналістів, він вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм вільної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посиленням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конкуренцію підприємців. Усунення соціальних протиріч у суспільстві ознаменує перехід до стадії адміністративного капіталізму. У цьому переході особливу роль повинен відіграти, на думку вченого, уряд, який має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки. Правові рішення, прийняті таким урядом, сприяли б реалізації інтересів колективних інститутів (корпорацій, політичних партій і т. ін.). З цих позицій Дж. Коммонс визначив вартість товарної продукції як результату юридичної угоди колективних інститутів. Роль держави при цьому полягає не лише в арбітражі, а й у всьому правовому механізмі, що змушує виконувати прийняті за договором зобов'язання.

У. Мітчелл (1874-1948) — представник кон'юнктурно-статистичного напряму американського інституціоналізму, професор політичної економії Каліфорнійського і Колумбійського університетів, глава Національного бюро економічних досліджень. Його основні праці — "Ділові цикли" (1913 р.), "Лекції про типи економічної теорії" (1935 р.). У. Мітчелл виявив вплив неекономічних факторів (психології, поведінки) на економічні (кредит, фінанси, ціни) за допомогою вивчення цифрових показників і встановлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктурі) цих показників, тобто наявність ділових циклів в економічному розвитку суспільства. Ділові цикли — це повторювані піднесення і спади, що є результатом дії багатьох чинників (інвестицій, заощаджень, грошового обігу). Єдиним механізмом подолання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового ринків у поєднанні з вирішенням соціально-культурних проблем.

Інституціоналізм як самостійний напрям економічної думки ввібрав у себе основні теоретико-методологічні досягнення попередніх учень, насамперед математичний апарат маржиналістської економічної теорії і методологічний інструментарій історичної школи. Рушійною силою економіки поряд з матеріальними факторами визнавалися моральні, етичні і правові елементи історичного розвитку. Інституціоналісти зазначали необхідність детального опису і кількісного аналізу економічних явищ. Теоретики інституціоналізму робили спроби обґрунтувати концепцію безкризового (або безконфліктного) розвитку монополістичного капіталізму за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.