2. Часова теорія грошей, методи розрахунку ефективності інвестицій.

У світовій практиці відомо кілька методів оцінювання ефектив­ності інвестицій та життєвого циклу проектів, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

Метод розрахунку прибутку. Цей метод дає змогу визначити статичну норму ефективності інвестицій, тобто загальну потребу у прибутку для здійснення обов'язкових платежів. Норма ефективності може визначатися стосовно інвестицій або виробничого капіталу:

Оцінюючи інвестиційну програму (проект), інвестор визначає величину власного коефіцієнта економічної ефективності вихо­дячи з власних витрат і очікуваних результатів. Інвестований ка­пітал може включати особисті заощадження, акції, паї, позики, реінвестиції.

Для інвестора результатом є чистий прибуток після відраху­вання податків, страховки, рентних платежів, плати за кредит та інших фінансових витрат.

У закордонній практиці до чистого прибутку включають амортизаційні відрахування на реновацію як власність інвесто­ра. Коефіцієнт, який визначається при цьому, становить серед­ньозважену величину й називається внутрішньою нормою ефе­ктивності (ВНЕ).

ВНЕ — це рівень дохідності конкретного проекту у вигляді дисконтної ставки, за якою майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до дійсної (теперішньої) вартості ін­вестицій. Економічна суть цього методу полягає в порівнянні альтернативних інвестицій з депозитною банківською ставкою. Тобто ВНЕ має бути завжди не меншою за процент доходу, що приносять внески на депозит. ВНЕ має бути завжди більшою від позичкового процента, інакше інвестування проекту за рахунок кредиту втрачає сенс.

Отже, ВНЕ інвестицій — це мінімально припустимий розмір чистого прибутку, який інвестор має одержати з кожної гривні інвестицій.

Визначивши ВНЕ, інвестор проводить аналіз періоду інвесту­вання, що його цікавить (загалом або окремих стадій) з викорис­танням чинника часу у вартості капіталу. Це метод оцінювання (порівняння) інвестицій та очікуваних прибутків упродовж пев­ного часу. Відомо, що вартість капіталу у майбутньому збільшу­ється порівняно із сучасним періодом. Дисконтування дає змогу визначити теперішню (чисту) вартість капіталу як еквівалент майбутньої вартості грошової маси. Виходячи з правила склад­них процентів, які враховують майбутні доходи та інфляцію, ек­вівалент завжди буде меншим:

МВ = ТВ (1 + НД)^Т;

НД)

де МВ — майбутня вартість капіталу;

ТВ — теперішня вартість капіталу;

НД — норма очікуваного доходу (процентна ставка, коефіці­єнт дисконтування, ВНЕ);

Т — тривалість інвестиційного періоду.

Метод чистої теперішньої вартості (ЧТВ) капіталу дає змогу визначити динамічну норму ефективності (дохідності) як норму приведення (дисконту), за якої сума дисконтованого дохо­ду (прибутків) за певний інвестиційний період стає рівною інвес­тиціям:

де Д — дохід (прибуток);

ІК — інвестовані кошти (капітал);

НД — норма дохідності (дисконта);

Т — період інвестиційного циклу, який може бути як термі­ном служби технологічного обладнання, так і будь-якою іншою стадією інвестиційного процесу.

Технополіс - це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоемких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. 

Варіант 9

1.ВЕНЧУРНИЙ (РИЗИКОВИЙ) КАПІТАЛ 

— якісно новий спосіб інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику. Обов'язковою умовою такого інвестування є участь інвестора в управлінні інноваційною фірмою і отримання прибутків від продажу її акцій на фондовій біржі. Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

1. ідеї інновації — нового виробу, технології суспільної потреби і підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

2. ризикового капіталу для фінансування;

3. попит на інноваційну продукцію;

4. підприємницькі здібності.

Венчурне підприємництво розвивається у різних формах, найпоширенішими з яких є:

Незалежні венчурні фірми. Організовуються як акціонерні товариства, рекламуючи у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми. Створюються однією або декількома корпораціями на пайових засадах. Отримали назву «зовнішнього венчуру». Вони можуть бути представлені у кількох модифікаціях, організаційно оформлених як науково-дослідні консорціуми

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами (компаніями, трастами). Можуть також використовувати кошти великих корпорацій, банків, пенсійних і благочинних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії.

Внутрішній венчур. Він передував розглянутим вище організаційним формам венчурного підприємництва. У 60-ті роки XX ст. у США великі концерни і корпорації почали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні та проектні групи або відділи, які були призначені для пошуку, обґрунтування ідей дослідних зразків і налагодження виробництва нових видів продукції, впровадження прогресивних технологічних процесів.

Створення і комерціалізація знань є ризиковою справою, що зумовлено:

• значним терміном створення наукового знання;

• неможливістю вирішення проблеми привласнення знання економічним та юридичним шляхом;

• непідготовленістю суспільства до практичного застосування нового знання;

• несформованістю ринку нового знання.

Плата за ризик, на яку розраховує венчурний інвестор, — це фактично рента, пов'язана з монополією венчурного інвестора на продукт венчурних інноваційних фірм, тобто знання.

Діяльність венчурних фірм характеризується певними особливостями:

Формується фірма за рахунок коштів індивідуальних та інституційних інвесторів, а управління нею здійснює призначена вкладниками компанія венчурного капіталу — висококваліфіковані спеціалісти у сфері інноваційного та фінансового менеджменту.

Акумульовані кошти фірма венчурного капіталу вкладає у ретельно відібрані інноваційні проекти шляхом придбання пакета акцій інноваційних підприємств, які ще не котируються на біржі.

Венчурні капіталісти є активними інвесторами, тобто вони не залишають компанію після надання їй фінансових ресурсів, а беруть активну участь в управлінні нею, забезпечуючи корисними діловими порадами та необхідними зв'язками з фінансовими та бізнесовими структурами. Це дає можливість постійно контролювати ринкову кон'юнктуру, значно знижуючи ризик втрати доходів.

Венчурні капіталісти виходять із складу проінвестованої ними компанії через продаж належного їм пакета акцій у час досягнення ними такої вартості, яка б свідчила про перетворення компанії-початківця на компанію, спроможну розвиватися самостійно.

Тобто доходами венчурної фірми є різниця між початковою ціною акцій підприємниці та її величиною на завершальному етапі інвестицій.

Залежно від інвестиційних перспектив виділяють три типи венчурних підприємств:

• низькопотенційні підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 50 млн. доларів. Такі підприємства не дуже привабливі для венчурних інвесторів, однак їх кількість на ринку сягає 90% усіх інноваційних підприємств;

• венчури середнього ринку, прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. доларів щорічно. Саме вони потребують участі венчурного капіталу;

• високопотенційні підприємства, які мають понад 50 млн. доларів щорічного прибутку впродовж 5 років. Вони найпривабливіші для венчурних інвесторів. Як правило, мають корпоративну форму власності і становлять 1% загальної кількості інноваційних підприємств.

Діяльність венчурних фондів на основі іноземного капіталу сприяє розвиткові венчурної діяльності в Україні. Однак через недостатньо розвинутий фондовий ринок, низьку інвестиційну мобільність вітчизняних інвесторів та несприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів венчурне фінансування в Україні розвивається повільно

2. УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційний політикою. Тому що на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (чи «портфель цінних паперів»). Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбора найбільш дохідних і безпечних фінансових інструментів. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з який є :

1. Забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді.  2. Забезпечення високих темпів росту капіталу дозволить, забезпечать ефективну діяльність підприємства в довгостроковій перспективі. 3. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. 4. Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. 5. Забезпечення максимального ефекту «податкового щита» у процесі фінансового інвестування.

1. По цілям формування інвестиційного доходу розрізняють: Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі. Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. 

2. За рівнем прийнятих ризиків.  Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного чи доходу приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, по якому загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринковому.

Консервативний портфель представляє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику.

3. За рівнем ліквідності. Високоліквідний портфель формується, Середньоліквідний портфель, Низьколіквідний

4. По інвестиційному періоді. Короткостроковий портфель Довгостроковий портфель 

5. За умовами оподатковування інвестиційного доходу. Оподатковуваний портфель  Портфель, вільний від оподатковування 

6. По стабільності структури основних видів фінансових інструментів інвестування. Портфель з фіксованою структурою активів  Портфель із гнучкою структурою активів 

7. По спеціалізації основних видів фінансових інструментів інвестування  Портфель акцій. Портфель облігацій. Портфель векселів. Портфель міжнародних інвестицій Портфель депозитних внесків. Портфель інших форм спеціалізації.

8. По числу стратегічних цілей формування виділяють: Моноцільвий портфель  Поліцільовий (комбінований) портфель 

Управління інвестиційним портфелем

В умовах інфляції для того щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери, які в разі потреби легко перетворюються на готівку.

Підприємство, купуючи цінні папери у свій портфель, має насамперед вирішити, з якою метою воно їх купує. Цінні папери можуть розглядатись як засіб заощадження або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, треба проаналізувати стан фінансового ринку і стан справ підприємства, яке продає цінні папери. Ідеальним вважається портфель, який забезпечує максимум можливого прибутку стосовно поточних ринкових цін. Розглянемо деякі з них.

Будь-яке питання доцільно вивчати на основі фундаментального аналізу. Починають з оцінювання чинників, що впливають на ринок у цілому. Потрібно визначити рівень стану підприємства щодо бізнесу. Припустимо, підприємство прибуткове й інвестори знають про це. У результаті його індекс підвищується. Необхідно також з'ясувати, чи підвищить бюджетний дефіцит ставку відсотка; якщо так, то підприємству, яке потребує позик, буде важко їх одержати.

Важливо також з'ясувати становище галузі на ринку. При цьому бажано вибрати галузі, які можуть дати найкращі результати протягом року. Потім у цих галузях визначають компанії-лідери. Залежно від стадії розвитку розрізняють галузі, що народжуються, розвиваються, стабільні, циклічні, спекулятивні та такі, що занепадають.

Важливе значення має аналіз ліквідності.

Законодавче визначено такий порядок виплати доходів за цінними паперами: спочатку здійснюються виплати за облігаціями, потім за привілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає і порядок розрахунку покриття.

Важливою умовою сприятливого фінансового становища підприємства є висока якість менеджменту. Для його оцінювання можна використовувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що з'являється у пресі.

Ризики інвестиційних портфелів

Приймаючи рішення про доцільність інвестування коштів у фінансові активи, інвестор повинний, насамперед, оцінити ризик, властивим цим активам, потім очікувану їхню прибутковість і далі визначити, чи достатня ця прибутковість для компенсації очікуваного ризику.

Безумовно, якщо інвестор володіє портфелем цінних паперів, він буде зацікавлений, насамперед, у середній прибутковості портфеля в цілому, однак задача оцінки ізольованого активу також має визначений інтерес, зокрема, для граничного випадку, коли портфель інвестора складається з одного цінного папера

«ТЕНДЕР» торги з метою визначення продавця товарів чи послуг. Конкретні торги на поставку сировини, продукції, надання послуг, здійснення будівництва, розміщення замовлень тощо. 2. Письмова пропозиція, заява на підписку на цінні папери, про намір укласти контракт або поставити товари. 3. Ціна на товар, що пропонується його виробником, зважаючи на рівень цін

Варіант 10

1. ІНВЕСТИЦІЇ- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;інші цінності. (це об’єкти) Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.    Валові інвестиції являють собою загальний обсяг інвестованих коштів у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді. Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різноманітних формах. З метою врахування, аналізу і планування інвестиції класифікуються за такими ознаками.

1. За об’єктами вкладень коштів виділяють реальні і фінансові інвестиції. 

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції, або інновації). [1) інноваційні; 2) інтелектуальні]Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять вкладення коштів у цінні папери. 

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.  Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Непрямі інвестиції являють собою інвестування, що опосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). 3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. 

   4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні і спільні. Приватні інвестиції — це вкладення коштів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед — колективної.  Під державними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади й управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позичкових коштів. Іноземні інвестиції являють собою вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.  Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни й іноземних держав.     5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном. Інвестиції всередині країни (внутрішні інвестиції) означають вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни. 6. За степенем ризику: -безризикові; -ризикові.