Глава I

 [175].

2 [242, с. 55]

3 Порівн. у М. Шліка: «Філософія повинна бути діяльністю, завдяки якій ці значення [речень] знаходяться чи визначаються, але не може бути сукупністю речень» [212, с. 164].

4 Порівн. [212, с. 160].

5 Порівн. у Д. Бома: «…для достатньо складних систем фундаментальний характер законів, що застосовані, не може бути повністю відокремлений від історичного процесу, у ході якого ці системи набувають своїх характерних властивостей» [22, с. 229].

6 Див. також в О. Мамчур [140, с. 55].

7 Докладніше див. [242, с. 224-232].

8 На важливість онтологічного компонента вказують такі російські дослідники, як М. Пугачов [190], В. Садовський [198, с. 325], В. Стьопін [208], [209] та ін.

9 Див., наприклад, аналіз цього питання в Нікітіна [157, с. 82].

10 Порівн. в Ейнштейна: «Фізика є системою мислення, що розвивається, основи якої можливо отримати не виокремленням їх якими-небудь індуктивними методами з досвіду, а лише вільним вимислом. Обґрунтування (істинність) системи засноване на доказі застосовності теорем, що з неї випливають у царині почуттєвого досвіду, причому співвідношення між останнім і першим можна зрозуміти лише інтуїтивно» [263, с. 226].

11 [239].

12 [242].

13 Див., наприклад, у Є. Бистрицького: «Як для повсякденної свідомості сфера загальноприйнятих цінностей, норм і еталонів задає регулятивний обрій принципів практичного ставлення та розуміння світу, у тому числі й інших людей, отже, так само теоретичне дослідження культурного життя неминуче стикається зі значеннєвою перспективою культурного життя, що осягається [30, с. 141].

14 Див., наприклад, [170].

15 Порівн. з думкою Вітгенштайна про те, що найбільш загальні й фундаментальні принципи нашої картини світу обґрунтувати не можна [151, с. 168].

16 Нижче (у главі II) ця теза буде докладно розкрита. Порівн. також у Козловського: «…культурні норми осмислені та значимі для індивідів тільки в тому випадку, коли вони існують усередині людського світу, у вигляді онтологічно невід’ємних утворень даного світу» [92, с. 67].

17 [56, с. 242].

18 Якщо стисло, то суть його зводиться до наступного: дослідник мови тубільців, який намагається укласти словник їхньої мови, не спроможний перекласти вислів «гавагаі», що вживається тубільцями при кожній появі дикого кроля, бо неможливо вирішити, позначається цим словом сам кроль, «невіддільна частина кроля» чи власне поява кроля в полі зору [108, с. 43].

19 Порівн. у Дж. Баррадорі: «Це переконання [куайнівська теза про неперекладність словників] підспудно надихає плюралістичну епістемологію Рорті, у якій на філософію покладаються обов’язки посередника, що сприяє взаємному розумінню індивідуальних словників, але який уже не дає методу їхнього перекладу деякою нейтральною й загальнозрозумілою мовою» [17, с. 31-32].

20 Згоден з ним і В. Лук’янець: «Сучасний філософ, який використовує різні концептуалістики, відрізняється від Канта у трьох відношеннях. По-перше, він обережно ставиться до тієї концептуалістики, засобами якої він сам користується. Він завжди готовий до її ревізії; йому добре відома трагічна доля багатьох попередніх концептуалістик, що бралися за остаточно встановлені. По-друге, він визнає, що аргументація, здійснена засобами цієї концептуалістики, не може ані остаточно її обґрунтувати, ані усунути всіх сумнівів щодо її надійності й достовірності. По-третє, філософуючи про онтологічний мультиверсум, про долю антропності в ньому, він не думає, що його концептуалістика набагато ближча до мультиверсуму «самого по собі» або до дійсної антропності, ніж інші концептуалістики: він не вважає, що за допомогою своєї концептуалістики йому вдасться безпосередньо мати справу з тією силою, що так жахала Паскаля, тобто з тим, що є умовою можливості речового світу й людського буття» [134, с. 6-7].

21 [151, с. 176].

 [56, с. 247].

22 Порівн. у Б. Пановкіна: «Справді, діалектика поняття «об’єктивність» вимагає щоразу конкретного співвіднесення змісту наших знань з відповідним історичним етапом пізнавальної діяльності й відповідною системою соціальної діяльності певного суб’єкта пізнання та діяльності» [167, с. 251].

23 «Міфологічний спосіб бачення, що вважається сьогодні історично вичерпаним, являє собою альтернативу науки; і про те, що перед нами дійсно певна культурна альтернатива, свідчить насамперед грецький міф… через руйнування якого, власне, і йшло становлення науки» [243, с. 300].

24 Порівн. також у Т. Моравця: «Вітгенштайн розглядає приклад племені, у якому вождь вважається здатним своїми ритуальними танцями викликати дощ. На якій підставі ми думаємо, що люди цього племені мають помилкові погляди, а ми праві? Якщо їхня система поглядів по-своєму так само погоджена, як і наша, то ми ніяк не можемо, залишаючись у нашій практиці, судити їх. Якщо, наприклад, я пошлюся на статистичні дані на користь того, що танці дощу не мають ніякого відношення до дощів, племінний вождь пояснить мені, що боги примхливі. Проти цього, на думку Витгенштейна, захисник сучасної картини світу не може заперечити нічого переконливого з погляду тих, кого він хоче переконати» [151, с. 176].