37) Символізм як модерністське явище (19-20ст). Модерн тентенції Верлена (Поетичне мистецтво), Рембо *п’яний корабель

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

Покликання поезії – засобами краси передати читачеві точно зміряну дозу потрібних романтично-містичних почувань, пробудити в ньому позасвідоме, скерувати в країну романтичних мрій і видінь.

Свої погляди на поезію Верлен виклав у вірші початку 70-х років "Поетичне мистецтво", де музичність вірша протистоїть визначеності змісту. Верлен радив звертатися до незрозумілих образів та віддавати перевагу нюансам, переливам, а не різким тонам. І хоча Верлен мав на увазі легку неточність уяви, такий принцип відкривав шлях алогізму. Сам Верлен не надавав своєму віршу значення програмного маніфесту, як пізніше сприйняли його поети-символісти. "Не можна ж розуміти "Поетичне мистецтво" буквально", - говорив Верлен, продовжуючи писати ясно та зберігати у своїй творчості традиційні розміри та рими.

Нова поетика Верлена зумовлюється зовсім новим типом поетичного мислення. Поет посилює ритміко-інтонаційну єдність вірша, при цьому послаблюючи логічність та зв'язність поетичного тексту. Головне для нього - єдність враження від вірша. Такий підхід обумовлювався прагненням створити нову універсальну поетичну мову.

Поезія Верлена загострює найсумніші почуття. Поет передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних поривів. Лунає "Осіння пісня", і відчувається, як осінь впливає на підсвідомість людини і її минуле, немов вона хоче передати людині свою лютість і хмурість. Так само сумом перейнятий вірш "Так тихо серце плаче", настрою печалі ліричного героя відповідає природа, вірна супутниця творів автора. Вона не залишає його і під час "Сентиментальної прогулянки", коли Верлен блукає на самоті, супроводжуючи свою печаль. Біле латаття у відблиску червоного заходу сумує на озері, загадковість авторського смутку підкреслює туман. Прозорим натяком на нещасливу долю закоханих стає милування ліричного героя дикими качками, що кличуть одна одну. І в той же час усе стихає, провалюючись у темряву ночі. Ніч дає тимчасову перерву героєві, дає спокій К та відпочинок від сумних думок, від зітхань, від страждань. Природа і людина є одним цілим, однією душею, однією піснею, а якою вона буде - вирішувати людині, - таким є кредо французького романтика Поля Верлена.

У "П'яному кораблі" формується нова поетична система, що характеризується насамперед посилення метафоричності, появою "зашифрованих" образів, покликаних не стільки зображувати конкретні явища й враження від них. скільки "представляти несказанне".

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!

(Пер. Вс.Ткаченка)

Емоційна сила, дивне багатство образів і лексики, різноманіття колірної палітри, надзвичайна музикальність, нарешті, внутрішній динамізм вірша Рембо залучали до нього увага багатьох поколінь читачів і перекладачів. На українську мову "П'яний корабель" у різний час перекладали В.Бобинський, Вс.Ткаченко, Юрій Клен, М.Терещенко, Г.Латник.