2.1. Державний устрій, політична система
19..Німецька Демократична Республіка пережила дві важливі віхи у розвитку свого суспільного і територіального устрою.
У перший період свого існування (1949-1968), коли була прийнята перша Конституція (1952 рік), НДР позиціонувала себе як єдине німецька держава, утворена відповідно до рішень Потсдамської конференції. Так, з юридичної точки зору вона була єдиним "легальним" німецькою державою. Оскільки надії на єдність Німеччини були ще досить сильними, державний устрій характеризувався наступними тезами:
НДР - єдина держава німецької нації;
НДР - федеративна держава;
НДР - не соціалістичне, а буржуазно-демократичну державу. Як форма правління обирається народна демократія.
У цей час Німецька Демократична Республіка має двопалатним парламентом. Нижня палата - Народна палата - обиралася шляхом загального прямого таємного голосування, верхня палата - Палата земель - формувалася через ландтаги. Глава держави - Президент. Першим президентом став Вільгельм Пік.
Як тільки надії на мирне об'єднання Німеччини провалилися, в НДР почалася реформа державного устрою. В 1952 було скасовано земельне розподіл, держава була розділена на округи. За непотрібністю в 1958 році була ліквідована Палата земель. Парламент став однопалатним, термін його повноважень становив 4 роки. Сто відсотків місць займав Національний Фронт Демократичної Німеччини, біля керма якого стояла СЄПН.
Незабаром після смерті Вільгельма Піка був скасований пост Президента. Його функції перейшли до колективного органу - Державному Раді. На чолі Державної Ради встав генеральний секретар СЄПН Вальтер Ульбріхт.
Реформа державного і територіального устрою була закріплена в новій, соціалістичної Конституції 1968 Основним органом влади ставав однопалатний парламент - Народна палата - формувався шляхом всенародного голосування. Народна Палата мала дуже широкими повноваженнями, вона ж обирала центральний виконавчий орган - Державна Рада.
В цілому, можна сказати, що з прийняттям поправок до Конституції в 1974 році і до 1990 року Німецька Демократична республіка була:
унітарною державою;
соціалістичною республікою;
державою робітників і селян (замість "німецької нації")
уряд – рада міністрів признач із числа сєпн підзвітна парламенту.
20 Конституція 1952 р
Найвищий орган- сейм Сейм издает законы, принимает постановления, бюджет Сейм заседает во время сессий. Сессии Сейма созываются Государственным Советом (дердавна рада як дорадчий орган) не менее двух раз в год. Сейм избирается сроком на четыре год Сейм избирает на первом заседании из своей среды Государственный Совет в составе:
Государственный Совет:1) назначает выборы в Сейм,2) созывает сессии Сейма,3) дает общеобязательное толкование законов,4) издает декреты с силой закона,
Местными органами государственной власти и основными органами общественного самоуправления трудового народа города и деревни в общинах, городах, районах больших городов и воеводствах являются Национальные советы.
Поправки 1989 : пост президента + 2 палата парламенту сенат
21.Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років.
Ч. — соціалістична держава, федеральна республіка, що складається з двох рівноправних суверенних соціалістичних республік — Чеської Соціалістичної Республіки (ЧСР) і Словацької Соціалістичної Республіки (РСР). Конституція, що діє, прийнята в 1960 (зміни внесені конституційним законом про Чехословацьку федерацію 1968). Вся влада в ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) належить трудовому народові.
Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) — двопалатні Федеральні збори, що складаються з Народної палати (200 депутатів, що обираються населенням ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка)) і Палати національностей (150 депутатів, з яких 75 обираються в ЧСР і 75 в РСР). Федеральні збори приймають конституцію ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і інші закони, стверджує середньостроковий державний план розвитку народного господарства і державний бюджет федерації, вирішує принципові питання зовнішньої і внутрішньої політики, обирає президента ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) (строком на 5 років) і Верховний суд ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), фундирував федеральні органи і т.д. У період між сесіями федеральних зборів його компетенцію здійснює (окрім виняткових повноважень) Президію Федеральних зборів, що обирається обома палатами зі свого складу в кількості 40 чоловік. Глава держави — президент, відповідальний перед Федеральними зборами. Він представляє ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) в міжнародних відносинах, укладає і ратифікує міжнародні договори, призначає і відгукує членів уряду ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), є верховним головнокомандуючим озброєними силами.
Федеральний уряд ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) — верховний виконавський орган державної влади. Складається з голови, заступника голови і міністрів. Членом уряду не може бути член Президії Федерального збори або член конституційного суду.
Чеська національна рада (ЧНС) і Словацька національна рада (СНС) є верховними представницькими установами кожній з республік і їх єдиними законодавчими органами. ЧНС складається з 200 депутатів, СНС — з 150. Національна рада приймає конституційні і інші закони республіки, стверджує її середньостроковий державний план розвитку народного господарства і державний бюджет і т.д. Він обирає зі свого складу Президію Національної ради, яка в період між сесіями Національної ради здійснює його компетенцію (окрім виняткових повноважень). Президію Національної ради призначає і відгукує верховний виконавський орган державної влади республіки — її уряд.
Місцеві органи державної влади в областях, районах, містах і общинах — національні комітети — керують господарськими культурним і соціальним розвитком на відповідній території. Вони утворюють виконавський орган загальної компетенції — рада і свої ініціативні, контрольні і старанні органи — комісії. Всі представницькі органи державної влади обираються строком на 5 років шляхом загальних, рівних і прямих виборів при таємному голосуванні. Виборче право надається громадянам, що досягли 18 років. Депутати всіх представницьких органів приносять присягу.
Судова система включає Верховний суд ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), Верховний суд ЧСР, Верховний суд РСР, обласні, районні і військові суди. Нагляд за дотриманням законності покладається на прокуратуру на чолі з Генеральним прокурором ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка); Генеральні прокурори є в ЧСР і в РСР.
У підрозділі 2.1 “Загальна військова рада” встановлено принципи формування, склад, функціонування, повноваження найвищої державної установи – загальної військової ради.
Загальна військова рада будувалася на принципах прямого народовладдя. За звичаєм до її роботи мали залучатись усі козаки. Але скликати військо, котре з утворенням держави виросло чисельно – на 1654 рік складало близько 100 тисяч осіб і дислокувалося на обширній території, стало фізично важко, а з військово-політичних міркувань - недоцільно. Повна за своїм складом загальна військова рада залишалась некерованою та непередбачуваною установою. Тому генеральний уряд поступово впровадив формування загальної військової ради з числа представників від полків і сотень. Така рада налічувала не більше 4 тисяч учасників. Це сприяло підвищенню ефективності функціонування загальної військової ради, але одночасно спричинило відхід від демократичних традицій козацтва, адже діяльність представницької ради контролював генеральний уряд.
До компетенції загальної військової ради козацьке право відносило вибори гетьмана і генеральної старшини та позбавлення їх займаних посад, ратифікацію міждержавних угод, прийняття постанов, що мали силу закону, вирішення військових справ, судочинство.
У другій половині ХVII ст. відбувся занепад загальної військової ради. Гетьман і генеральна старшина перетворили раду у формальність, засіб легітимного приходу до влади. На кінець XVII ст. по мірі перетворення козацької старшини у феодально привілейований стан, загальна військова рада не скликається взагалі.
На думку автора, загальна військова рада – оригінальний державно-правовий інститут, що не мав аналогів у інших країнах світу. Її діяльність
свідчить про глибокі історичні корені демократичних традицій українського народу.
Підрозділ 2.2 “Генеральний уряд” характеризує систему вищих органів законодавчої, виконавчої та судової влади України другої половини XVII ст. До складу генерального уряду входили гетьман, рада старшин, генеральні старшини, рада генеральної старшини і генеральні канцелярії.
Пункт 2.2.1 “Гетьман” присвячено розгляду походження, формування, функціонування та компетенції глави Української держави – гетьмана.
Козацькі звичаї та україно-російські договори другої половини XVII ст. передбачали формування влади гетьмана шляхом виборів загальною військовою радою. Проте вибори гетьмана радою носили формальний характер. Старшина висувала єдиного узгодженого кандидата на посаду гетьмана та формувала такий склад виборців, який би проголосував за нього. Вибори гетьмана контролював царський уряд.
Посада гетьмана не була строковою. Переяславсько-Московська угода закріпила за гетьманом довічну владу. Однак довічне гетьманство не влаштовувало козацьку старшину і наступні україно-російські угоди другої половини XVII ст. передбачали право загальної військової ради з санкції царя усувати гетьмана від влади.
Гетьманові належали широкі повноваження в галузі законодавчої, виконавчої та судової влади. Він скликав та вів засідання загальної військової ради, ради старшин і ради генеральної старшини, приймав універсали – правові акти, що мали силу закону, встановлював податки, розпоряджався земельним фондом, завідував фінансами. Гетьман – командувач козацького війська та верховний суддя.
Найширші повноваження вдалося зосередити у своїх руках Б.Хмельницькому. Це сталося завдяки таланту Б.Хмельницького, як далекоглядного політика і державного діяча. Він користувався підтримкою старшини і широких народних мас, що дає підстави розцінювати його як харизматичного лідера. Діяльність Б.Хмельницького - яскравий приклад визначального впливу політичного лідера на державотворчі процеси.
В період правління І.Виговського, Ю.Хмельницького та І.Брюховецького відбулося обмеження влади гетьмана. Причиною цьому була непослідовна політика самих гетьманів, боротьба за владу між старшинськими угрупуваннями та активна протидія царського уряду розвитку інституту гетьмана. Стабілізація і певний розвиток влади гетьмана припадає на правління І.Самойловича та І.Мазепи, що стало можливим завдяки виваженій політиці гетьманів, які змогли заручитися
підтримкою Росії.
Дисертантом доведено, що інститут гетьмана мав надзвичайно важливий вплив на розвиток Української держави. Зміна влади гетьмана неодмінно екстраполювалася на державно-правове становище України.
Козацький звичай передбачав посаду наказного гетьмана – тимчасово виконуючого обов'язки гетьмана. Наказного гетьмана обирала загальна військова рада або призначав повновладний гетьман. Правління наказного встановлювалося за умов, коли посада гетьмана ставала вакантною, коли гетьман не міг виконувати свої обов'язки за станом здоров'я, коли гетьман тимчасово покидав столицю, а також з метою проведення військової операції чи для виконання інших завдань.
Наказне гетьманство посилювало владу гетьмана та сприяло її розвитку, адже наказними, як правило, ставали однодумці гетьмана – члени його команди. Наказне гетьманство – не що інше, як фізичне продовження влади гетьмана. Автор вважає, що наказне гетьманство було тим інститутом, котрий забезпечував функціонування державної влади в період Руїни і став перепоною на шляху скочування України до анархії.
У пункті 2.2.2 “Рада старшин” відображено характер влади та місце у системі генерального уряду одного з вищих органів влади – ради старшин.
За принципами формування і складом рада старшин – станово-представницький орган, у роботі якого брала участь козацька старшина, представники від міщан та духовенства. Засідання ради старшин відбувались у вузькому складі – на зборах генеральних старшин і полковників та у розширеному – на старшинському з'їзді. Порівняно із загальною військовою радою, рада старшин мала кількісно менший, професійно підготовлений, спеціально підібраний склад учасників. А отже, вона була значно ефективнішим органом, ніж загальновійськова рада.
До компетенції ради старшин козацьке право відносило прийняття постанов, які мали силу закону, висунення кандидатів у гетьмани та у генеральні старшини, прийняття зречення гетьмана, вирішення військових питань, розробку проектів міждержавних угод і їх попереднє затвердження, встановлення податків, вирішення фінансових справ.
Завдяки високому становищу козацької старшини, рада старшин набула значного розвитку. Вона звільнилася від підпорядкування загальній військовій раді та привласнила частину її повноважень.
За звичаєм раді старшин належало зверхнє становище по відношенню до гетьмана. Проте вже Б.Хмельницький перетворив раду старшин у
дорадчий орган. А прийняті зусиллями старшини Глухівські, Конотопські та Коломацькі статті закріпили за гетьманом і радою старшин загалом рівні повноваження.
Автором з'ясовано, що у механізмі генерального уряду рада старшин сприяла стабільності політичного курсу держави. Удосконалення ради старшин було важливою умовою розвитку Української держави.
У пункті 2.2.3 “Генеральні старшини. Рада генеральної старшини. Канцелярії генерального уряду” проаналізовано центральні органи влади і управління, які формувалися з числа генеральних старшин і ними очолювалися – гетьманську адміністрацію.
Генеральні старшини: обозний, писар, два судді, два осавули, хорунжий і бунчужний – міністеріали, котрі очолювали окремі підрозділи генерального уряду.
В Українській державі другої половини ХVII ст. демократичний спосіб формування посад генеральних старшин шляхом виборів загальною військовою радою не розвинувся. Генеральну старшину призначав гетьман або обирала рада старшин на невизначений термін. Гетьман і рада старшин звільняли генеральних старшин із займаних посад.
Генеральний обозний очолював генеральну артилерію та артилерійську канцелярію. Генеральний писар перебував на чолі генеральної військової канцелярії. Генеральні судді очолювали генеральний суд. Генеральні осавули командували козацьким військом, проводили слідство, виконували розпорядчі функції. Генеральний хорунжий та генеральний бунчужний доглядали за гетьманськими клейнодами – хоругвою і бунчуком, забезпечували охорону гетьмана. Окрім цього, генеральні старшини виконували і інші різноманітні доручення гетьмана та ради старшин.
Впродовж другої половини XVII ст. за сприяння гетьманів відбувся помітний розвиток інституту генеральної старшини, адже згуртована команда генеральних старшин була запорукою сильної і стабільної влади гетьмана.
Рада генеральних старшин – орган законодавчої, виконавчої та судової влади. Рада генеральних старшин – установа, споріднена із радою старшин. Але вона відрізнялась від ради старшин за своїм складом, принципами функціонування та компетенцією. До складу ради генеральних старшин входили лише генеральні старшини. На відміну від ради старшин рада генеральної старшини значно оперативніша, постійно діюча установа.
Раді генеральної старшини належали дещо вужчі, порівняно із радою
старшин, повноваження. Вона спеціалізувалася на вирішенні термінових і таємних справ, здійснювала поточне адміністративно-господарське управління країною. Рада генеральної старшини виконувала функції генерального штабу та функції генерального суду.
Влада ради генеральної старшини у значній мірі залежала від гетьмана. За правління Б.Хмельницького, І.Самойловича та І.Мазепи вона виконувала функції дорадчого органу при гетьманові. А у період Руїни, коли влада гетьмана послабилася, розширилися повноваження ради генеральної старшини.
Здобувач висловлює думку про те, що у механізмі генерального уряду рада генеральної старшини виконувала зв'язуючі функції між гетьманом і радою старшин. За екстремальних умов вона могла тимчасово брати на себе повноваження як гетьмана, так і ради старшин.
Канцелярії генерального уряду – центральні галузеві органи управління, управлінський та технічний апарат гетьмана і генеральної старшини. У другій половині ХVII ст. діяли генеральна військова канцелярія, генеральна артилерійська канцелярія, канцелярія генерального суду, почала формуватися скарбова (фінансова) канцелярія.
Генеральній військовій канцелярії належало провідне місце у системі органів управління генерального уряду, вона зосереджувала адміністративне, військове, фінансове управління державою. По суті генеральна військова канцелярія об'єднувала повноваження кількох галузевих міністерств.
Генеральна артилерійська канцелярія забезпечувала боєздатність генеральної артилерії, виконувала управлінські, наглядові та облікові функції. Канцелярія генерального суду забезпечувала проведення засідань генерального суду, вела судове діловодство. Скарбова канцелярія організовувала та контролювала збір податків, вела облік прибутків і видатків, облік земельного фонду.
Генеральний уряд, як система вищих органів державної влади і управління, забезпечував саме існування Української держави. Розвиток чи занепад генерального уряду відповідним чином відображався на становищі держави. Отже, удосконалення установ генерального уряду, що відбувалося впродовж другої половини ХVІІ ст., свідчить про збереження та певний розвиток Української держави.
Розділ 3 “Місцеві органи влади і управління” відтворює організаційну структуру та механізм функціонування полкових і сотенних органів влади і управління.
Підрозділ 3.1 “Полковий уряд” присвячено характеристиці полкових органів влади і управління.
До складу полкового уряду входили полковник, полкові старшини, полкова рада старшин, рада полкової старшини і полкові канцелярії.
На підставі звичаю полковий уряд підпорядковувався полковій козацькій раді, яка мала однотипний із загальною військовою радою механізм формування та принципи функціонування, їй належало право формувати полковий уряд, затверджувати або скасовувати його рішення. Але у розвитку полкової козацької ради не були зацікавлені гетьман, полковники та полкові старшини, адже вона обмежувала їхні владні повноваження. Тому генеральний і полковий уряди поступово на кінець ХVII ст. перетворили полкову козацьку раду у формальність.
Полковий уряд очолював полковник. Вибори полковника полковою козацькою радою, як правило, носили формальний характер, фактично полковників призначав гетьман або обирала рада старшин. Гетьман і рада старшин усували полковників із посади. Полковникам належали широкі військові, адміністративні та судові повноваження у межах полку. Щоб забезпечити вертикаль виконавчої влади, генеральний уряд надавав полковникам додаткові повноваження.
Дисертант прийшов до висновку про те, що інститут полковника мав низку спільних рис із інститутом гетьмана. Полковники забезпечували владу гетьмана на місцях. Своїм розвитком інститут полковника поступався тільки перед гетьманом.
Козацький звичай передбачав посаду наказного полковника – тимчасово виконуючого обов'язки полковника. Автор доводить, що інститут наказного полковника набув поширення завдяки тому, що кандидатів на посаду полковника гетьмани часто призначали наказним і лише згодом, переконавшись у відданості наказного, затверджували його повновладним полковником.
До складу полкової старшини входили обозний, суддя, осавул, писар і хорунжий. Інститут полкової старшини однотипний із генеральною старшиною. Полкові старшини підпорядковувалися полковникові і виконували управлінські функції у межах полку.
Полкова рада старшин і рада полкової старшини – військові, виконавчо-розпорядчі та судові установи полкового уряду. За механізмом формування і принципами функціонування вони схожі на раду старшин та раду генеральної старшини.
Полкова канцелярія – управлінська та технічна установа полкового
уряду, яка в межах полку виконувала загалом такі ж функції, що і генеральна військова канцелярія на загальнодержавному рівні. Полкова канцелярія розвинулась у провідну установу полкового уряду. Саме вона забезпечувала механізм взаємодії генерального, полкового і сотенного урядів.
Здобувач доводить, що полковий уряд складав основу організації державної влади України. На нього спирався у своїй діяльності генеральний уряд. Тому генеральний уряд всебічно сприяв удосконаленню та розвитку полкового уряду.
Підрозділ 3.2 “Сотенний уряд” відображає місцеві органи влади і управління, котрі функціонували в межах сотні.
До складу сотенного уряду входили сотник, городовий отаман, сотенні старшини, сотенна рада старшин, рада сотенної старшини і сотенна канцелярія.
Відповідно звичаю, сотенний уряд підпорядковувався сотенній козацькій раді. За механізмом формування та за принципами функціонування сотенна козацька рада – установа, однотипна із полковою козацькою радою. Їй належало право формувати сотенний уряд, затверджувати чи скасовувати його постанови. Однак до кінця XVII ст. окремі повноваження сотенної козацької ради привласнили гетьман, полковник та сотник.
Сотенний уряд очолював сотник, вибори сотника сотенною козацькою радою носили формальний характер, фактично сотників призначав та звільняв з посади гетьман або полковник. Сотникові належали широкі військові, адміністративні та судові повноваження. Генеральний і полковий уряди надавали сотникам додаткові повноваження, чим забезпечували необхідну централізацію та вертикаль влади, а також сприяли розвитку інституту сотника.
Посада наказного сотника будувалася на тих же принципах, що і посада наказного полковника. Проте наказні сотники користувалися значно вужчими повноваженнями, порівняно із наказними полковниками, тому інститут наказного сотника помітного розвитку не набув.
До складу сотенної старшини входили осавул, писар і хорунжий. Інститут сотенної старшини однотипний із полковою старшиною. Особли-ве положення серед сотенної старшини належало городовому отаманові. На думку автора, місце городового отамана у старшинській ієрархії залежало від статусу міста. Вислана старшина – представники гетьмана або полковників у сотнях, що були відряджені ними для виконання спеціальних доручень.
Сотенна рада старшин і рада сотенної старшини – військові, виконавчо-розпорядчі та судові установи сотенного уряду. Вони будувалися на тих же принципах, що і полкова рада старшин та рада полкової старшини.
Сотенна канцелярія – управлінська та технічна установа сотенного уряду. Функціонально сотенна канцелярія – установа, однотипна із полковою канцелярією.
Автор вважає, що сотенні уряди виконували функції робочих органів полкового уряду на місцях. На сотенні уряди покладалася реалізація рішень, прийнятих генеральним і полковим урядами. Тому, за виключенням сотника і городового отамана, інститути сотенного уряду не набули значного удосконалення та розвитку.
У Висновках сформульовано найважливіші результати проведеного дослідження. Дисертант відзначає, що в основу організації державної влади України було покладено адаптовану реєстровими козаками трьох-ступеневу структуру військового управління: генеральний, полковий і сотенний уряди. Це зумовило формування воєнізованої адміністративної системи державної влади і управління. Структурна і організаційна одноманітність органів влади свідчить про їх досконалість. Поступова відмова від скликання козацьких рад означала відхід Української держави від демократичних принципів організації влади. Обґрунтовано положення про те, що за формою правління Українська держава була аристократичною старшинською республікою.
Органи державної влади і управління України другої половини ХVІІ ст. сформувались і набули розвитку на основі національної державно-правової традиції. Вони мають незаперечну історичну цінність, оскільки є виразником ступеня розвитку правової культури українського народу.