4. Правовий режим інформації з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом - це конфіденційна (комерційна таємниця, службова таємниця, банківська таємниця, особиста таємниця тощо) та таємна інформація (державна таємниця).

Таємниця – інформація, доступ до якої обмежується.

Правовий режим інформації з обмеженим доступом – сукупність встановлених нормами права вимог, яким повинна відповідати інформація з обмеженим доступом, правил діяльності з нею (одержання, розповсюдження, зберігання, використання), умов, в яких повинна здійснюватися така діяльність (контрольовані зони тощо).

Інформація з обмеженим доступом (з точки зору правового режиму) - відомості, розповсюдження та інше використання яких особами при певних умовах можуть порушити або сприяти порушенню прав, свобод та інтересів інших осіб.

Основні напрями правового регулювання забезпечення правового режиму інформації з обмеженим доступом:

• встановлення порядку віднесення інформації до того чи іншого виду інформації з обмеженим доступом;

• регулювання правовими нормами діяльності Державних експертів з питань таємниць;

• визначення порядку доступу до інформації з обмеженим доступом;

• визначення належності інформації з обмеженим доступом до певної категорії конфіденційності або таємності;

• встановлення для певного виду інформації з обмеженим доступом певної системи (способу) захисту;

• встановлення форм, реквізитів документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом;

• встановлення порядку розмноження документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом, посилання на них та користування витягами з них;

• встановлення переліку органів та посадових осіб, яким надається право обмежувати доступ до інформації;

• формування переліків (зводів) інформації, доступ до якої повинен бути обмеженим (Зводу відомостей, що становлять державну таємницю тощо);

• встановлення переліків (зводів) інформації, доступ до якої не може бути обмеженим;

• встановлення правил користування відкритими каналами зв’язку;

• встановлення порядку віднесення інформації з обмеженим доступом до відкритої інформації (зняття обмежень доступу);

• встановлення порядку обліку й зберігання інформації з обмеженим доступом;

• встановлення порядку знищення документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом;

• визначення норм обладнання приміщень для зберігання документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом та роботи з ними (контрольованих зон);

• визначення правостатусності органів та посадових осіб, що здійснюють управління діяльністю, пов’язаною з інформацією з обмеженим доступом (Органи СБУ, Контрольно-ревізійні органи, Державні експерти з питань таємниць тощо);

• встановлення порядку дій органів та посадових осіб у разі несанкціонованого розкриття інформації з обмеженим доступом;

• встановлення порядку допуску посадових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства до інформації з обмеженим доступом;

• обмеження прав громадян допущених до діяльності з інформацією з обмеженим доступом;

• встановлення порядку контролю за правомірністю діяльності з інформацією з обмеженим доступом;

• встановлення порядку охорони таємної інформації (особистої, комерційної, службової тощо), що пересилається простими поштовими відправленнями та передаються відкритими каналами зв’язку (таємниця листування, таємниця переговорів) (див. Охорона таємниць, що передаються засобами зв’язку / Віленський Г.Л. Словник-довідник з інформаційного права та права у сфері культури // Рівне: РІС (КІСУ), 2001);

• встановлення порядку міждержавного обміну конфіденційною та таємною інформацією;

• встановлення порядку транспортування документів та передачі засобами телекомунікації інформації з обмеженим доступом;

• встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з неправомірним обмеженням доступу до інформації, з розголошенням відомостей, що складають певну таємницю, через не обмеження доступу до інформації, або проявлену халатність у поводженні з таємною інформацією та ін.

Основні НПА правової бази – забезпечення правового режиму інформації з обмеженим доступом:

• Про інформацію. Закон України від 2.10.92 № 2657-12;

• Про державну таємницю. Закон України від 21.01.94 № 3855-12;

• Про банки і банківську діяльність. Закон України від 20.03.91 № 872-XII (ст. 10);

• Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.98 № 1893;

• Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.96 № 558;

• Інструкція про порядок відбору та передачі секретних документів на архівне зберігання. Введено наказом Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації та Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 3.03.97 № 25/7;

• Про Положення про порядок оформлення дозволів за розпорядженням Президента України на передачу іншій державі інформації, що становить державну таємницю, та матеріальних носіїв такої інформації. Указ Президента України від 13.05.97 № 423/97;

• Про Порядок обміну і передачі картографічних матеріалів, які є матеріальними носіями інформації, що становить державну таємницю, для проведення робіт із делімітації та демаркації державного кордону України. Указ Президента України від 15.11.97 № 1281/97;

• Правила поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання, доступ до якої обмежується, затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 28.12.98 № 191;

• Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 № 1153;

• Інструкції з діловодства в установах, організаціях, підприємствах (локальні нормативні акти);

• Державні стандарти, що регламентують правила складання та оформлення документів;

• Правила користування телефонним (міським, міжміським, міжнародним), телеграфним (міжміським, міжнародним), радіо,- радіорелейним та супутниковим зв’язком;

• Перелік посадових осіб органів державної влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць, введено Указом Президента України від 18.10.00 № 1144/2000;

• Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 № 278;

• Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.93 № 611-93-п;

• Переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу "Для службового користування";

• Переліки конкретних видів документів у відповідній сфері діяльності, яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", розроблені і введені в дію державним підприємством, установі, організації за погодженням із міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого воно належить разі потреби на державних підприємствах, в установах і організаціях з урахуванням особливостей їхньої діяльності розробляються та, вводяться в дію переліки;

• Інші нормативно-правові акти, якими реалізуються вищеназвані напрями правового регулювання.

І. Конфіденційна інформація

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої є загрозою життю і здоров’ю людей (Закон України "Про інформацію" ст.30).

Переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу "Для службового користування" розробляються і вводяться в дію міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості. У разі потреби на державних підприємствах, в установах і організаціях з урахуванням особливостей їхньої діяльності розробляються та за погодженням з міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого вони належать, вводяться в дію переліки конкретних видів документів у відповідній сфері діяльності.

На документах у правому верхньому кутку першої сторінки, а для видань - на обкладинці та на титулі проставляються гриф "Для службового користування" і номер примірника. Якщо гриф обмеження доступу неможливо нанести безпосередньо на магнітний носій інформації, він має бути зазначений у супровідному документі. Необхідність проставляння грифа "Для службового користування" визначається на підставі переліків, зазначених вище: на документі - виконавцем та особою, що підписує документ; на виданні - автором (укладачем) і керівником, який підписав видання до друку.

Керівники організацій несуть відповідальність за забезпечення правильного ведення обліку, зберігання та використання документів з грифом "Для службового користування". Ведення обліку, зберігання, розмноження та використання документів з грифом "Для службового користування", а також контроль за дотриманням вимог Інструкції «Про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.98 № 1893, покладається на управління справами, загальні відділи, канцелярії організацій.

Контроль за нерозголошенням відомостей, що містяться у документах з грифом "Для службового користування", здійснюється режимно-секретними підрозділами організацій.

Ознайомлення іноземних громадян та осіб без громадянства з документами з грифом "Для службового користування", а також передавання їм конфіденційної інформації здійснюється у порядку, передбаченому Інструкцією «Про порядок охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.96 № 558.

Ознайомлення представників засобів масової інформації з документами позначеними грифом "Для службового користування" та передавання їм таких матеріалів допускається у кожному окремому випадку за письмовими дозволами керівників організацій, які надали зазначеним документам гриф "Для службового користування".

Забороняється надсилати за кордон видання з грифом "Для службового користування" у порядку книгообміну або експонування на виставках, презентаціях тощо.

Комерційна таємниця - різновид інформації з обмеженим доступом (конфіденційної інформації); відомості, що належать окремим фізичним чи юридичним особам які встановлюють режим доступу до них, систему захисту тощо.

Комерційна таємниця - відомості, які не є державною таємницею, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, розголошення (передача) яких може завдати шкоди його інтересам (відповідно до ст.30 Закону України "Про підприємства в Україні").

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок захисту їх визначає керівник підприємства. Постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9.08.93 р. встановлено перелік відомостей і документів, які не можуть бути комерційною таємницею. До них належать:

• установчі документи і документи, що дають змогу здійснювати підприємницьку або господарську діяльність (свідоцтва, ліцензїї та ін);

• інформація за встановленими формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки відрахувань на сплату податків, інших обов’язкових платежів;

• відомості про кількість, склад співробітників, розмір їхньої зарплати в цілому, за професіями і посадами;

• інформація про порушення вимог екології, безпеки праці і розмірів заподіяних у зв’язку з цим збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємств у діяльності кооперативів, малих підприємств та інших організацій, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, які згідно з діючим законодавством підлягають опублікуванню.

Зазначена інформація повинна надаватися без будь-яких обмежень підприємствам і організаціям, органам державної влади, контролюючим та правоохоронним органам, іншим юридичним особам. Охорона комерційної таємниці здійснюється цивільно-, адміністративно- і кримінально-правовими засобами, нормами трудового права.

Службова таємниця – узагальнена назва відомостей (як правило з обмеженим доступом), зміст яких відомий особі у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків і розголошення яких заборонено (наприклад, відомості, що становлять адвокатську таємницю, таємницю вкладів, листування; відомості, про які дізналися судді при розгляді кримінальної справи в судовому засіданні).

Розголошення службової таємниці є підставою для застосування до винних юридичної відповідальності.

Банківська таємниця – різновид комерційної, а також службової таємниці; відомості, що становлять інформацію про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банку (ст.52 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Розповсюдження банківської таємниці є підставою для притягнення винних до юридичної відповідальності. Довідки про операції та рахунки крім клієнтів та їх представників надаються: державним податковим інспекціям з питань оподаткування, а також у випадках, передбачених законом, за письмовою вимогою судам, органам прокуратури, СБУ, МВС, Господарському суду, аудиторським організаціям.

Ноу-хау – технічні знання, досвід, секрети виробництва, яких потребує вирішення технічного або іншого завдання.

Найчастіше під ноу-хау розуміють результат технічної творчості, хоча цей термін використовується, коли йдеться про технічну та іншу інформацію необхідну для виробництва певного виробу, технічні рішення, виконані на рівні винаходу, які не були запатентовані в тій чи іншій державі. Однією з основних ознак ноу-хау є елемент секретності науково-технічної інформації, що передається. Охорона ноу-хау здійснюється тільки в договірному порядку згідно з умовами ліцензійних договорів та інших угод.

Особиста таємниця – відомості, які є надбанням і власністю особи, розголошення яких може завдати їй шкоду.

ІІ. Таємна інформація

Таємна інформація – інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу, передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених Законом України "Про інформацію". Порядок і термін обнародування таємної інформації визначається Законом України «Про державну таємницю».

Таємниця – інформація, доступ до якої обмежується (державна таємниця, військова таємниця, як вид державної таємниці, комерційна таємниця тощо).

Віднесення інформації до державної таємниці – діяльність Державного експерта з питань таємниць по формуванню Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням Державного експерта з питань таємниць.

Державний експерт з питань таємниць – посадова особа (державний орган), яка за законодавством має право прийняти рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Цими органами є: Президент України, Голова Верховної Ради України, прем’єр-міністр України та інші посадові особи (див. Перелік посадових осіб органів державної влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць, введено Указом Президента України від 18.10.00 № 1144/2000), на яких ці функції у відповідних галузях державної діяльності покладені Президентом України. Державний експерт відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, коли прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох експертів, його ухвалюють простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку. Особа, якій за посадою підпорядковано державного експерта, не повинна втручатися в його діяльність як експерта.

Державний експерт у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України тощо.

У рішенні Державного експерта з питань таємниць зазначаються:

• інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність вимогам, передбаченим статтею 6 Закону України «Про державну таємницю»;

• підстави віднесення інформації до державної таємниці та у разі її розголошення - обгрунтування шкоди життєво важливим інтересам України;

• ступінь секретності зазначеної інформації;

• термін, на який засекречується інформація;

• обсяг необхідного фінансування заходів щодо її охорони;

• державний орган (органи), який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємниці, і державний орган (органи), якому надається право приймати рішення щодо кола суб’єктів, які матимуть доступ до цієї інформації;

• термін чинності рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Термін, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації та інших обставин і не може перевищувати 30 років. Після закінчення зазначеного терміну його може бути продовжено рішенням Державного експерта з питань таємниць.

Рішення Державного експерта з питань таємниць може бути змінено або скасовано Президентом України.

Не може бути віднесена до державної таємниці інформація:

• про стихійне лихо, катастрофи та інші надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян, які сталися або можуть статися;

• про стан навколишнього середовища та здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

• про неправомірні дії державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування і посадових осіб.

Зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здійснюються на підставі висновку Державного експерта з питань таємниць або без такого висновку в зв’язку з закінченням термінів дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці або на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтею 10 Закону України «Про державну таємницю» (3855-12), і оформляються шляхом відповідних змін у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ) – сформований та опублікований в офіційних державних виданнях (на підставі рішень Державних експертів із питань таємниць) перелік відомостей, розголошення яких може нанести шкоду державі (відповідно до Закону України "Про державну таємницю").

На підставі та в межах Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, з метою конкретизації та систематизації даних про інформацію, яка віднесена до державної таємниці, органи державної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки повинні бути затверджені Державним експертом з питань таємниць і погоджені з відповідними органами СБУ. Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Порядок та механізм формування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, і його опублікування визначено Положенням «Про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 № 278. З моменту опублікування Зводу держава забезпечує захист і правову охорону відомостей, що в ньому зареєстровані.

Охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що становить державну таємницю.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України. Окремі функції у цій сфері, зокрема щодо технічного захисту інформації, оперативних заходів охорони державної таємниці, фельд’єгерського зв’язку, охорони державної таємниці в засобах масової інформації, виконують відповідні державні органи у межах повноважень, передбачених законодавством.

Деякі заходи, якими реалізуються напрями правового забезпечення охорони інформації, що становить державну таємницю: