1. Обгрутнування ефективності норм визначення та узгодження податкових зобовязань в контексті чинної практики податкового адміністрування в україні

Сучасна система оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. В першу чергу це нестабільність податкової системи, часті зміни в законах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток діяльності суб’єктів господарювання, не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію. По–друге, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено. По–третє, наявність значної кількості колізій в податковому законодавстві. Без вирішення цієї проблеми податкова реформа не зможе стати успішною, навіть якщо інші її аспекти будуть вдалі.

Податкова система України як сукупність відносин між державою і платниками характеризується такими негативними рисами:

• фіскальною спрямованістю податкової політики держави, тобто без належного врахування платоспроможності платників намагання максимально використати наявний їх податковий потенціал;

• різний підхід з боку держави до категорій платників, який виявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших, що свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні. Але, у більшості випадків, не потрібно бачити у таких діях платників злочинних намірів, скоріше за все це слід розглядати як безвихідь;

• відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам.

Найбільшим недоліком також є те, що існуюча податкова система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" налічується 42 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 45–50% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально–економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це малоймовірно, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Також велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні перешкоди безпосередньо для платників податків.

Все це вказує на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання. Реформа оподаткування в Україні, що має за мету побудову ефективної та справедливої податкової системи шляхом забезпечення її стабільності, ясності та передбачуваності, є в даний час однією з найважливіших умов підвищення підприємницької та інвестиційної активності для забезпечення виходу економіки України з кризи та інтеграції її в світовий простір.

Незважаючи на різноманітність аспектів вирішення проблем оподаткування, забезпечення його дійсної ефективності можливе в межах системного підходу. Однак сьогодні податкова система України не досягла своєї завершеності як система. Серед основних причин такого стану – недостатня наукова розробленість, незбалансованість теорії та практики, що особливо яскраво проявились у чинному законодавстві. Практичні напрями його доопрацювання при прийнятті Податкового кодексу полягають у чіткому визначенні податкової системи, обґрунтуванні її призначення, класифікації (замість простого переліку) податків і принципів її побудови та наявності конкретного механізму забезпечення взаємозв’язку між окремими складовими при внесенні у них змін та уточнень.

Ефективна податкова політика – це постійний пошук балансу між тяготами податкового навантаження та ефектом від вироблених за його рахунок суспільних благ, у першу чергу загальної і господарської інфраструктури й інституціональних умов економічної діяльності (безпека, підтримка порядку і законності, дотримання правил гри в сфері відносин між суб’єктами господарювання і т.п.).

Ефективність припускає не тільки забезпечення державного бюджету стабільними і рівномірними надходженнями доходів, але і стимулювання платників податків до розвитку бізнесу, удосконалення технології виробництва.

Головними критеріями оцінки ефективності податкової системи є:

• рівність і справедливість податків стосовно всіх платників податків;

• визначеність і однозначність податкового законодавства, що дозволяють однаково його розуміти і тлумачити і платнику податків і працівнику контролюючого органу. Порушення цього принципу приводить до того, що платник податків цілковито залежить від працівника контролюючого органу;

• зручність для платників податків, що означає наближення термінів сплати податків до моменту одержання доходів, мінімум бюрократичних процедур, простоту розрахунків податків;

• стабільність, що дозволяє прогнозувати фінансові результати, у сполученні з гнучкістю реакції на зміну економічної ситуації.

У цілому підвищення ефективності податкової системи України можливо лише при наявності сучасної наукової концепції удосконалювання податкового законодавства, побудованої на основі системного підходу, з урахуванням реалізації основних правостворюючих факторів і створення оптимальної взаємодії всіх частин податкової системи.

Податкова система повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства в цілому".

При цьому, слід зазначити, що окремий податок як такий за своєю суттю не може мати стимулюючої функції, бо він є вилученням коштів у економічного суб’єкта. Стимулюючу роль може виконувати цілісна система оподаткування. З огляду на її все загальність, податкові преференції, які надаються, виглядають як прямий перерозподіл коштів на користь суб’єктів, які цими преференціями користуються. Відтак відповідне поєднання важелів податкового регулювання може стимулювати економічне зростання чи необхідні структурні зрушення. Стимулююча функція податкової системи належить до складових економічної стратегії держави, оскільки потребує комплексного, послідовного, узгодженого та тривалого застосування інструментів економічної політики[4].

Застосування відносно невисоких та уніфікованих ставок оподаткування, обмеження звільнень від податків це стратегія, що забезпечить ефективність оподаткування. Однак, у перехідних умовах, коли ринкові відносини недостатньо сприяють зростанню, резервом вдосконалення механізму впливу держави на подолання кризових явищ може стати використання моделі, що дає змогу задавати певні інтервали основним параметрам податкової системи в залежності від пріоритетів розвитку чи необхідності вирішення певних суспільно виправданих завдань. Тобто, має існувати і нижня межа податкових вилучень в залежності від необхідності зміни ключових показників діяльності. Вона визначатиме обґрунтованість рішень щодо диференціації податкових ставок, встановлення податкових пільг.

Основним фактором ефективності оподаткування – ступінь володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин. Організація та розвиток оподаткування мають формуватися під впливом складного взаємозв’язку потреб і можливостей їх задоволення. Між тим, сьогодні в теорії та на практиці такий підхід до розв’язання протиріч національної податкової системи практично відсутній. У разі подальшого ігнорування цієї основоположної передумови ефективності податкових відносин процес їх поступального розвитку може загальмуватися, що створить перепони економічному розвитку та суспільному добробуту.

Реформування податкової системи в Україні повинно бути спрямовано на створення організаційно–правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання, враховуючи темпи глобалізації економіки. Запровадження нових концептуальних підходів у Податковому кодексі України повинно привести до побудови стабільної та прозорої податкової системи, до встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

З точки зору ефективності бажано мати податок, який матиме мінімальній вплив на відносні ціни і, відповідно, суттєво не зачіпатиме розподілу ресурсів. Надзвичайно великий податок на конкретний товар призведе до скорочення виробництва та споживання останнього і, в результаті, обумовить втрати в ефективності, якщо бідні ресурси відволікатимуться від свого найпродуктивнішого використання, а це, в свою чергу, негативно відобразиться на зростанні. На практиці ефективність досягається за рахунок обкладання якнайширшої податкової бази і застосування відносно невисоких ставок. У цьому контексті розуміється також зведення до мінімуму звільнення від податку.

Відправною точкою реформування податкової системи України є визнання того факту, що в основному вона вже склалася і попри всі свої недоліки не повинна розглядатися як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Це означає, що необхідно забезпечити незмінність складу її ядра, що включає податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, акцизний збір, мито. Щодо другорядних у фіскальному відношенні податків, то їх склад може переглядатися на основі порівняння їх ефективності.

На мою думку також існує необхідність перегляду системи місцевих податків і зборів. До неї обов’язково мають бути включені податок на нерухоме майно та податок з власників транспортних засобів, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. В цілому система місцевих податків і зборів разом із надходженнями від загальнодержавних податків має створити надійну дохідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.

Нова законодавча база в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни, коли основним мотивом економічної політики повинна бути безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, активізацію інвестиційної і підприємницької діяльності, є нагальна необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового законодавства.

Серед головних завдань держави при проведенні податкової реформи повинно бути гарантування стабільності податкового законодавства, яка повинна відображатися у Податковому кодексі.

Податковий кодекс України за своїми загальними ознаками має перевагу у тому, що в одному документі можна визначити єдину методологію загальнодержавних та місцевих податків, основні принципи та положення податкової системи, надати однозначне тлумачення податкової термінології, окреслити загальні положення правового регулювання податкових відносин, фінансової відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Удосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, повинно мати на меті створення умов для подальшого інтегрування країни до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Прийняття Податкового кодексу забезпечило ефективність існуючої на сьогодні системи оподаткування та зробити співпрацю між державою та платниками податків справді партнерською – з добровільною сплатою податків.

Норми податкового законодавства України у сфері визначення і узгодження податкових зобов’язань є ефективними. Але це не завжди проявляється на практиці.

Відповідно до норм податкового кодексу України кожен платник податків чи податковий агент повинен самостійно визначати і сплачувати до відповідних бюджетів суму податкового зобов’язання. Але часто суму податкових зобов’язань визначає контролюючий орган. Причиною цього є виявлення порушень платників податків при поданні декларацій, неподання декларацій, ухилення від сплати податків та ін.

Щоб збільшити ефективність визначення та узгодження податкових зобов’язань самим платником необхідно підвищувати рівень податкової культури населення. Тобто кожен платник повинен розуміти необхідність і важливість сплати податків у повному обсязі, а також для збільшення ефективності визначення та узгодження податкових зобов’язань можливим є встановлення більших розмірів штрафних санкцій за порушення податкового законодавства у цій сфері. Це буде стимулювати платників не порушувати законодавство[5].

Для підвищення ефективності нормативного забезпечення необхідне чітке визначення всіх понять, його ясність і прозорість. При модернізації нормативного забезпечення у сфері визначення податкових зобов’язань необхідно враховувати непрямі методи визначення податкових зобов’язань. Сьогодні на заході ці методи широко використовуються на практиці.

Можна сказати що на даному етапі Україна в цьому напрямі зробила крок вперед. Було розроблено методику визначення податкових зобов’язань за непрямими методами, що передбачила умови їх застосування, було запропоновано та закріплено застосування непрямих методів на законодавчому рівні. Прийнявши до уваги закордонний досвід використання непрямих методів дозволить Україні створити власний механізм застосування непрямих методів у визначенні податкових зобов’язань платників податків.