МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСІВ

кафедра податків і

фіскальної політики

КПІЗ

на тему:

«Податковий контроль в

трактуванні ПК України та кодексів інших держав»

Виконав:

студент групи

Перевірила:

Тернопіль – 2012

Вивчення досвіду контрольно-наглядової діяльності та боротьби зі злочинами у сфері оподаткування розвинутих країн засвідчило, що система оподаткування є основним інструментом регулювання економіки.

З ростом податкового тягаря в багатьох країнах світу потен­­­ційні вигоди від ухилення від сплати податків стають все більш привабли­­­вими. Для контролю у сфері оподаткування в різних країнах існують різні структури. Так, у Австралії цією діяльністю займається Австралійське податкове управління (Australian taxation Office), у Великобританії – Податкова служба Великобританії (Inland Revenue), у Данії – Центральна митна та податкова адміністрація (Told Skat), в Ізраїлі – Міністерство фінансів Ізраілю (Ministry of Finance), в Іспанії –  Податкове агентство Іспанії (Agencia tributaria), у Канаді - Митне та податкове агентство Канади (Customs and Revenue Agency), у Нідерландах – Податкова та митна служба Королівства Нідерландів (Вelastingdienst), у Росії – Міністерство по податках і зборах та Федеральна поліція по податках і зборах, у США – Служба внутрішніх доходів США (Internal Revenue Service), у Франції – Головне податкове управління Франції (Direction Generale des Impots), у ФРН – Федеральне відомство з фінансів (Bundesamt fur Finanzen), в Швеції – Державне податкове управління Швеції (National Tax Board) тощо.

Щоб протистояти діям недобросовісних платників податків, по­­­рушення при оподаткуванні законодавством багатьох країн віднесені до податкових злочинів та проступків. Коло злочинних дій, пов’язаних із сплатою податків, у кожній конкретній країні має свої особливості. Відповідальність за ці правопорушення наступає за нормами цивільного, адміністративного та кримінального права. Слід від­­­значити, що кримінальні санкції злочинів у сфері оподаткування встановлюються не кримінальними кодексами, а безпосередньо нормами, які входять до податкового законодавства.

У США, наприклад, на рівні федерації відповідальність за злочини у сфері оподаткування регулюється Кодексом внутрішніх державних доходів 1954 р., у Франції – Загальним кодексом про по­­­датки 1950 р., у Німеччині – Положенням про податки 1977 р., а у Великобританії та Італії – окремими спеціальними законодавчими актами про податки.

Створення Служби внутрішніх доходів (Internal Revenue Service - IRS) США відноситься до 1862 р., коли Конгрес заснував Відомство комісара по внутрішніх доходах з метою збору коштів для фінансування громадянської війни 1861 р. У 1895 р. парламент скоротив багато податків, у тому числі і прибутковий. Через 18 років федеральним законодавчим органом була визнана необхідність збільшення державних доходів. Згодом з’явилося Бюро внутрішніх доходів, наділене повноваженнями щодо стягування податків на доходи і прибутки. У 1952 р. зазначена організація була перейменована в Службу внутрішніх доходів (далі – СВД).

Згiдно з конституцiйним принципом федералiзму повноваження щодо стягнення податкiв у США мають: федеральний уряд, уряди штатiв та органи мiсцевого самоврядування. Кожен штат має свою податкову систему, над якою законодавчi збори штату здiйснюють певну юрисдикцiю; федеральний уряд не має права втручатися в цю сферу. Представницькі органи штатів можуть вводити тільки ті податки, що не суперечать податковому законодавству США, а місцеві органи, – якщо вони не суперечать законодавству штату. Хоча податковi системи штатiв мають подiбнi риси, проте двох цiлком однакових систем не iснує, тому податковий тягар у кожному штатi рiзний.

Таким чином, У США податкова система має 3 рівні:

– на верхньому рівні СВД здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і збором федеральних податків – прибуткового податку, податку на нерухомість, податку на дарування, а також деяких акцизів;

– на середньому рівні діють податкові служби штатів, які збирають податки і збори, що вводяться законодавчими зборами штатів. Ці податки надходять у бюджети штатів;

– на нижньому рівні –  місцеві податкові органи, які стягують податки, що вводяться місцевими органами влади. Ставки податків установлюють податковий інспектор, голова ради шкіл і керівник муніципалітету.

Збiр податкiв за умов надзвичайно високої правової регламентацiї економiчної i фiнансової сфер (лише чинне федеральне податкове законодавство викладено на 4 тис. сторiнок тексту) є дуже нелегким завданням. З офiцiйної точки зору, система сплати податкiв у США базується на принципi добровiльностi. Однак, не слід вважати, що таке твердження цiлком вiдповiдає дiйсностi. З одного боку, все працездатне населення країни щорiчно заповнює податковi декларацiї, в яких докладно пiдраховується одержаний прибуток i розмiр податку, який необхiдно сплатити. З iншого – обов’язок громадянина, який має певнi доходи, – сплачувати податки, i це недвозначно зафiксовано в законi. Вiдмова вiд “добровiльної” сплати податкiв або приховування частини доходiв може потягти за собою покарання аж до ув’язнення. Добровiльнiсть у цьому випадку полягає в тому, що держава в особi її фiнансових органiв не бере на себе турбот щодо пiдрахунку доходiв громадян, а надає можливiсть робити це їм самим, залишаючи за собою лише функцiю контролю та перевiрки. Однак на практицi, з усiх, хто працює за наймом, прибутковий податок i податок на соцiальне страхування утримується безпосередньо iз заробiтної плати та допомоги їх роботодавцiв.

Пiдприємцi утримують прибутковий податок iз своїх робiтникiв i службовцiв за ставками, трохи нижчими номiнальних. При цьому пiдприємець зобов’язаний щорiчно видавати кожному робiтниковi особливу квитанцiю, яка пiдтверджує розмiр його зарплати i утриманих з неї податкiв. Копiї цих квитанцiй пiдприємцями пересилаються на федеральнi податковi депозити – особливi банкiвськi рахунки, якi контролюються мiнiстерством фінансів. Через систему федеральних податкових депозитiв збирається до 70 % усiх федеральних податкiв, у т.ч. 100 % суми податкiв на соцiальне страхування.

Усі фізичні і юридичні особи зобов’язані щорічно заповнювати податкові декларації незалежно від того, платять вони податки чи ні, якщо тільки вони не звільнені від подачі декларацій законом. Усім привласнюється ідентифікаційний номер, що полегшує роботу податкових служб із платниками податків.

Кожен американець зобов’язаний підрахувати всі свої прибутки за минулий рік, визначити за спеціальною таблицею суму податку, акуратно заповнити формуляр 1040 і відпра­­­вити його разом з чеком на відповідну суму в податкове бюро. Слід зазначити, що у США лише 40 % платників податків самостійно заповнюють декларації, а 60 % — користуються послугами спеціалізованих фірм. Якщо податкова декларація складена іншою особою або спеціалізованою бухгалтерською фірмою, то, крім підпису платника податків, повинен бути підпис представника фірми, який також несе відповідальність за правильність заповнення декларації.

У звіті необхідно відобразити всі види доходів: заробітну плату, всі можливі прибутки від ділової активності та банківських операцій, а також інші наявні грошові надходження аж до чайових. Із цієї суми відраховуються витрати на медичне обслуговування, добродійні по­­­жертвування, добровільні внески в філантропічні фонди, грошові відрахування дитячим, релігійним, культурним, правозахисним, ос­­­вітнім і науковим організаціям.

Якщо громадянин відмовляється заповнювати податкову декларацію чи платити встановлені законом податки, він притягується до відповідальності. Наприклад, фізична особа, яка свідомо відмовилася платити податки і заповнювати декларацію про доходи у встановлений час, визнається винною у вчиненні злочину. Вироком суду на неї може бути накладений штраф до 25 тисяч доларів і (або) застосовано тюремне ув’язнення на строк до одного року. До того ж,  їй доведеться сплатити судові витрати.

Взагалі взаємини податкової служби і платника податків будуються на двох передумовах. По-перше, всі інструктивні матеріали з оподатковування вірні, і якщо платник податків не згоден з положеннями інструкції, то він має це довести в суді; по-друге, платник податків завжди правий і тільки рішення суду може змінити становище. Запити і перевірки здійснюються переважнопоштою, коли платнику податків направляється послання з проханням надати додаткову інформацію. Практикуються і перевірки шляхом співбесіди. Це означає, що платник податків повинен особисто відвідати податкову інспекцію і відповісти на питання, які виникли в податкового інспектора.

Якщо платник податків не згодний з результатами перевірки, то він має право оскаржити їх. Результати перевірки можна оскаржити у відділі оскаржень ФНУ, де і розбирається більшість питань; якщо ж платник податків невдоволений рішенням, він може звернутися до суду. Залежно від того, сплатив платник податків пред’явлений йому податок чи ні, він може звернутися до Податкового суду, Апеляційного або Окружного суду.

Якщо ж у результаті перевірки виявлена математична помилка або помилка в декларації, що веде до збільшення суми податку, платник податків може просити про формальне повідомлення (“повідомлення про недоплату”) аби щоб обговорити з працівником податкової служби умови сплати заборгованості. Зазвичай податкова служба надає певний термін для внесення недоїмки. Але якщо платник податків не в змозі вчасно розрахуватися з бюджетом, то він повинен сповістити про це податкову службу, яка може вимагати повну інформацію щодо фінансового стану його справ і після аналізу визначити порядок сплати заборгованості: дозволити платникові податків вносити податок уроздріб, запропонувати автоматично віднімати із зарплати і т.ін. Така угода буде дійсною тільки в тому випадку, якщо платник податків надав вичерпну фінансову інформацію; вчасно платить внески; виконує інші податкові зобов’язання; буде надавати на прохання податкової служби поточну фінансову інформацію тощо.

Після аналізу поточної інформації податкова служба може переглянути умови угоди, за 30 днів попередивши про це і пояснивши причини. Примусові міри стягнення заборгованості (власності, арешт банківського рахунка, утримання із зарплати до 10 % тощо) не застосовуються, аж поки не будуть вичерпані всі можливості обговорити з платником податків (поштою, телефоном) варіанти добровільного внесення належних сум.

Якщо платник податків оголосив про банкрутство, то податкова служба не стягує з нього суму податку, що залишилася. Однак після реалізації майна банкрута за рішенням суду в першу чергу задовольняються претензії податкових служб і тільки після цього борги інших кредиторів.

Але якщо платник податків з якихось причин не повністю сплатив належні податки, то до нього може бути застосоване примусове стягнення. Процес починається з посилки повідомлення з вимогою про сплату, через 10 днів органи влади приступають до примусового виконання (можливе встановлення заставного права). Може бути послане до трьох повідомлень із проханням про сплату. Повідомлення про примусове утримання власності посилається рекомендованим листом (останнє повідомлення). Через 30 днів можливе утримання з його банківського рахунка, конфіскація тощо.

Як тільки платник податків сплатить усі належні суми, він має право подати заяву про відшкодування, якщо вважає, що податок йому нараховано невірно. Це можна зробити впродовж 3-х років із дня заповнення декларації чи 2-х років із дня сплати податку. Повернення сум платник податків одержує через 6 тижнів після заповнення декларації. Якщо виплата затримується, то на суму відшкодування нараховуються відсотки.

Ухилитися від сплати податків у США дуже складно, а точніше, прак­­­тично неможливо, але до зменшення суми прагне багато платників. Існують різноманітні законні та напівзаконні способи, які допома­­­гають наблизитися до цієї цілі. Одні відраховують від суми, приз­­­наченої для сплати податків, кошти, витрачені на широко тлумачені “представницькі витрати”, інші – вдаються до маніпуляції своїм ка­­­піталом, щоб одержати пільги, якими преміюються капіталовкладення в проекти або програми, треті – використовують з вигодою для себе інфляцію, спекулюють цінними паперами та інше.

Як зазначалося, у США обов’язкові платежі, які вилучає держава з юридичних та фізичних осіб, контролює СВД. Навряд чи будь-яка інша держав­­­на установа в США може зрівнятися з податковою інспекцією за ши­­­ротою наданих повноважень. Відповідно до федерального законодавства США, вищі адмініст­­­ративні повноваження у сфері оподаткування надані міністрові фінан­­­сів. Але практичну діяльність зі збору податків здійснює фінансо­­­ва служба внутрішніх доходів, яка організаційно входить до складу міністерства фінансів. СВД, будучи структурним підрозділом міністерства фінансів США, здійснює федеральні податкові програми, затверджені конгресом. Ця служба являє собою потужне, розгалужене податкове відомство, де зайнято понад  90 тис. службовців, технічно добре оснащених.

Щоб успішно виконувати завдання зі збору й обробки податкових декларацій та інформації про доходи, у США існує 7 регіональних відділень СВД, що здійснюють оподатковування відразу в декількох штатах, 65 окружних бюро, 9 центрів обслуговування (у двох регіонах розміщеноя по два центри обслуговування) і два розрахункових центри, де працює понад 115 тисяч осіб. При кожних чотирьох регіональних управліннях діє центр з розгляду скарг мііністерства фінансів.

Структура податкового управління будується не за видами податків, а за функціональними ознаками, і складається з таких основних підрозділів: служба відпрацьовування податкових декларацій; служба перевірки податкових декларацій; служба стягування податків; служба кримінальних розслідувань; відділ обслуговування платників податків; служба пенсійних програм і некомерційних організацій; міжнародний відділ і відділ кадрів.

Вони проводять початкову обробку подат­­­кової декларації, перевіряють податкові звіти корпорацій. Приблизно 1 % декларацій щорічно під­­­лягає ревізії, причому, чим вище доход особи, тим більше шансів зазнати перевірки. Згідно із податковим законодавством США, будь-які комерційні операції на суму від 600 доларів, а та­­­кож виплати дивідендів на суму не менше 10 доларів на одного от­­­римувача повинні підтверджуватися документально.

Податкове управління організація існує на кошти платників податків і щоб максимально забезпечити чесність і неупередженість усіх працюючих, ця організація ні від кого не приймає ніякої фінансової підтримки. Матеріальна незалежність та надійність тих, хто має справу з виконанням контрольних функцій, забезпечується ще й високою їх заробітною платою. Річна заробітна плата службовця по­­­даткового відомства становить 35-42 тис. доларів. Попередній витік інформації про намічену перевірку податковою інспекцією цілком виключено. Пояснюється це повною непередбаченістю комп’ютера, який опрацьовує всі податкові надходження і намічає об’єкт для наступних вибіркових перевірок. Електронна машина видає прізвища та адреси тих, хто зовсім не надіслав податки, або тих, у кого вони підозріло малі.

Упродовж року перевіряється не менш як 2,5 мільйона формуля­­­рів 1040, які надійшли до податкових інспекцій. Для порушників законодавства це закінчується тим, що потрібно покрити заборгова­­­ність та сплатити великий штраф. За ухилення від оподаткування в особливо великих розмірах винні потрапляють до в¢язниці, як такі, що скоїли тяжкий злочин.

Якщо інспектор має достатні підстави підозрювати платника податків у шахрайстві, то він навіть може вдатися до послуг плат­­­них інформаторів, щоб викрити злісного порушника податкового за­­­конодавства. При цьому добровільному помічникові виплачується до 15 % від донарахованої суми.

У США інспектор-контролер повинен не лише займатися викриттям порушників закону, але й всіляко допомагати платникам податків у правильному оформленні відповідних анкет, нагадувати забудькуватим про сплату податків, а коли реакції не надійде, то вживати до них санкції. У податкового інспектора для кожного типу перевірки існує докладне наставлення відповідно того, що і в якій послідовності потрібно перевіряти. Для кожної галузі економіки і практично для кожної професії є спеціально розроблені інструкції.

СВД має свій слідчий апарат, який проводить позасудове пе­­­реслідування громадян. Йому надані повноваження по розслідуванню всіх порушень Закону про банківську таємницю (за винятком пору­­­шень положень Звіту про міжнародні перевезення валютних і грошо­­­вих коштів, розслідування яких проводить митна служба).

В американському суді доказами свідомої несплати податків вважаються: підробка фінансових документів, відмова у їх пред’яв­­­ленні, заняття трудовою або підприємницькою діяльністю за підроб­­­леними документами або від імені підставних осіб, наявність знач­­­них сум, походження яких не підтверджено документами, а також у податковій декларації не зазначено джерело доходу. Діє принцип: платник податку на вимогу податкових органів повинен документально підтвердити законне надходження всіх кош­­­тів, які він має і мав у минулому.

Проблема укриття з року в рік від оподаткування значних сум доходу викликала велику занепокоєність федеральної влади. Борючись з та­­­ким явищем, адміністрація і законотворці довгий час йшли шляхом розширення повноважень СВД. Цей процес став викли­­­кати зростаюче незадоволення у населення. Виникла необхідність більш чіткого законодавчого розмежування прав і обов’язків сторін при контактах платників податків з СВД. Виходячи з цього, конгрес США в кінці 1988 року прийняв закон, який отримав неофіційну наз­­­ву “Білль про права платників податків”. Згідно з цим законом при ревізії податкової декларації СВД зобов’язана подати платнику по­­­датків письмовий документ з викладенням його прав і обов’язків. Платники податків мають право при попередньому повідомленні спів­­­робітників СВД робити магнітофонний запис усіх переговорів з офі­­­ційними представниками податкового відомства в ході ревізії. Крім того, платники податків можуть доручити ведення цих переговорів ад­­­вокату. Якщо СВД має намір удатися до примусового відчуження час­­­тини власності платника податку для погашення заборгованості з податків, він повинен отримати письмове повідомлення не пізніше, ніж за 30 днів (раніше цей строк становив 10 днів).

Не менш жорсткою є податкова система Норвегiї. Кожен працюючий норвежець зобов’язаний до 31 сiчня подати в податкову контору своєї комуни декларацiю. Iнакше, хто прислав її iз запiзненням, заплатить значний штраф, а якщо зовсiм не надiслав декларацiю, тодi штраф буде ще бiльшим. Однак, перед цим податковий iнспектор разом з представником вiддiлу полiцiї з економiчних злочинiв оцiнить у правопорушника будинок, поспiлкується з його роботодавцем i перевiрить факт отримання зарплати, звернеться в банк, де зберiгаються кошти такого платника податкiв, наведе iншi довiдки i на свiй розсуд складе декларацiю. Цілком зрозуміло, що складена податковим iнспектором декларацiя не буде  на користь платника. Але головне те, що вона буде надiслана до суду, який встановить розмiр штрафу i строк сплати податку. Як бачимо, ухилитися в Норвегiї вiд подачi декларацiї неможливо. Неможливо ще й тому, що кожен норвежець має свiй персональний номер у Реєстрi населення, згiдно з  яким вiн повинен зареєструватися в податковому вiдомствi комуни за місцем проживання. Без цього він не зможе влаштуватися на роботу. В кiнцi року органи комунальної влади надсилають кожному платнику бланк декларацiї про доходи – бланк “доносу самого на себе”, який слiд заповнити i повернути в податкову контору до 31 сiчня. Заповнену декларацiю перевiряє податковий iнспектор. Якщо все правильно, то на пiдставi суми доходiв iнспектор нараховує суму податку i особливим листом кожний платник податкiв повiдомляється про це.

Якщо в декларацiї знайдена помилка i iнспектор робить висновок, що помилка умисна, то може статися, що штраф за таку помилку сягатиме половини всiєї суми податку. Поняття “умисна помилка” може тлумачитися суб’єктивно.

Iнформацiя про доходи перевiряється, що називається, за шаблоном. Щорiчно обробляється близько 3 млн. декларацiй. Однак деякі декларацiї кожна податкова контора перевiряє дуже старанно. Якщо будуть встановленi порушення, то такi декларацiї надсилаються до полiцiї з економiчних злочинiв. Ухилення вiд сплати податкiв або приховування доходiв у Норвегiї є дуже серйозним правопорушенням, за яке в особливих випадках може наступити покарання у виглядi позбавлення волi на строк до п’яти рокiв. Приховання доходiв у Норвегiї може дуже негативно вплинути на кар’єру полiтика або державного дiяча.

Францiя – найбiльш оподатковувана країна серед європейських держав. При цьому, бiльшу частину податкiв тутнцiї становлять “невидимi” податки. Так, кожний пакет цукру або пачка цигарок оподатковуються своїм податком. Ставки податкiв постiйно зростають.

Щорiчно, у лютому, громадяни Франції отримують податкову анкету, яку вони повинні заповнити i надiслати до податкових органiв у визначений термін. При запiзненнi вони обкладаються 10-вiдсотковою надбавкою на податок. Через мiсяць платник податку отримує повiдомлення про те, яку суму податку необхiдно сплатити за минулий рiк з вiдображенням дати внесення першої третини. Запiзнення знову призводять до 10-вiдсоткового штрафу.

Пiдрахована податковим управлiнням сума не є кiнцевою. Податковi iнспектори постiйно перевiряють данi щодо  незадекларованих доходiв. При виявленнi правопорушення з платника податкiв стягується ще бiльший штраф. У разi незгоди з рiшенням податкових органiв та невнесення до зазначеної дати визначеної суми, матерiали передаються судовому виконавцю. Якщо й пiсля цього платник вiдмовляється сплатити нараховану суму, то виконавець прийде i опише все, що вважатиме за необхiдне, крiм знарядь працi. При цьому, єдине послаблення - це те, що пiд час опису ще можна сплатити всю суму боргу. Пiсля зазначеної дати все описане продають “з молотка”.

В Італії розкриттям і розслідуванням економічних злочинів, у т.ч. у сфері оподаткування, поряд з Державною поліцією та Корпу­­­сом карабінерів займається Генеральне командування фінансової гвардії (далі – ГКФГ), яке структурно перебуває в складі в Міністерства фінан­­­сів. Основними функціями ГКФГ є попередження, викриття та розслідування фінансових злочинів. Підрозділи ГКФГ певною мірою діють автономно. Однак фактично координація з відповідними струк­­­турами поліції в рамках здійснення оперативних і слідчих заходів щодо боротьби з економічними злочинами носить характер підпорядко­­­ваності їм, оскільки в даному разі офіцери ГКФГ реалізують свою поліцейську функцію.

Головна відмінна особливість правоохоронної діяльності в Італії у сфері боротьби з економічною злочинністю - це винятково широка компетенція ГКФГ, надана рядом законодавчих актів, серед яких основними є норми з припинення порушень фінансових законів, передбачені законом від 7.01.1929 р. Офіцери ГКФГ наділені фіскальними функціями податкових інспекцій і правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та кримінального розслідування. Вони мають право доступу на підп­­­риємства, фірми, в банки і до будь-яких документів у зв’язку з необхідністю перевірки об’єктів оподаткування і фінансового конт­­­ролю без отримання дозволу суду на такі дії. Вони самостійно здійснюють оперативний пошук таких злочинів, як укриття доходів від оподаткування, фіктивне банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і навпаки, а також інших.

У разі викриття фактів приховування доходів від оподаткуван­­­ня на суму не менш як 50 млн. лір (1 тис. лір - приблизно 1,2 дол. США), офіцер ГКФГ може самостійно оформити адміністративний штраф і направити матеріали для виконання в адміністративне бюро. В оперативній діяльності офіцери ГКФГ керуються тими ж зако­­­нами, що й державна поліція.

В англійській судовій практиці ухилення від сплати податків належить до категорії шахрайства у сфері комерції. Такі шахрайства англійське законодавство відносить до сфери кримінального права. Справи про ці злочини розслідуються спеці­­­альними відділами поліції по боротьбі із шахрайством. Ухилення від сплати податків карається тюремним ув’язненням (у деяких випадках до 10-12 років).­­­

Донедавна в швейцарському законодавстві зберігався традиційний принцип відмови в правовій допомозі по справах про податки іноземним податковим і валютним органам ні з особистої ініціативи, ні у відповіді на запити іноземних служб. Значні зрушення  в міжнародній економіці  останніх років трохи послабили, хоч і в обмежених рамках, непохитність цього принципу. З одного боку до деяких заходів спонукав розвиток організованої злочинності. З іншого і в швейцарському законодавстві з по­­­датків були введені  жорсткіші норми. Податкові злочини з обтяжуючими обставинами стали каратися позбавленням волі і їх розслідування було передано до компетенції органів з кримінальних справ.

Найбільш досконалим, є механізм податкового контролю в Німеччині. У ФРН спеціального податкового відомства не існує. Податкові інспекції входять до фінансової системи, з досиь своєрідною структурою. Вона відбиває федеративну побудову держави, відносну самостійність земель: існує федеральне міністерство фінансів і земельні міністерства фінансів. У кожній землі, крім того, є так звана верховна фінансова дирекція (головне фінансове управління), що підпорядковагна одночасно і федеральному, і земельному міністерствам фінансів (є і федеральним, і земельним органом). Верховній фінансовій дирекції підлеглі податкові інспекції і митні органи. Поряд з федеральними і земельними державними чиновниками у ФРН існують консультанти з податків. Це не є працівники міністерства фінансів, але останнє видає їм ліцензію на право діяльності. Вони надають платні консультації, а це дуже важливо, адже  податкове законодавство ФРН дуже складне.

Спеціальним органом міністерства фінансів ФРН, до компетенції якого входять питання практичної реалізації податкової політики країни, є податкова поліція – “Steufa”. “Штофа”, в основному, проводить документальні перевірки. У ФРН документальними перевірками охоплюється відносно невелика кількість підприємств. Так, наприклад, з 160 тисяч підприємств, розташованих на території м. Берліна, щорічно перевіряються 30 тисяч. Під документальну перевірку щорічно підпадають 19 % великих, 7 % середніх і 2 % малих підприємств. Основним документом, що визначає порядок здійснення процедури добору платників податків для проведення контрольних перевірок, є наказ мінфіну ФРН від 08.03.81 “Про раціоналізацію добору платників податків для проведення контрольних перевірок”.

Виходячи з положень вищезгаданого документа, у ФРН використовуються два способи добору платників податків для проведення документальних перевірок: випадковий добір і спеціальний. Випадковий добір припускає вибір об’єктів для проведення контрольних перевірок на основі застосування методів статистичної вибірки. При цьому мається на меті: а) забезпечення максимально можливого охоплення підприємств контрольними перевірками; б) профілактика податкових порушень раптовістю і непередбаченістю контрольних перевірок; в) оцінка загального стану податкової дисципліни на контрольованій податковим органом території за рахунок репрезентативного добору всіх категорій платників податків для перевірок.

Спеціальний добір забезпечує цілеспрямовану вибірку платників податків, у яких імовірність виявлення податкових порушень здається найбільш високою за результатами аналізу всієї наявної в податковому органі інформації.

Добір підприємств цим способом здійснюється відділами контрольних перевірок податкових інспекцій на підставі аналізу даних картотеки підприємств, що містить усю необхідну інформацію про платників податків, а також з урахуванням пропозицій відділу, який займається нарахуванням податків. Чинне податкове законодавство ФРН припускає нарахування податків на підставі даних, наведених платником податків у податкових деклараціях, бухгалтерському балансі та рахунку прибутків і збитків з подальшим направленням платникові податків відповідного повідомлення про розмір податків, що підлягають сплаті.

При цілеспрямованому доборі платників податків для перевірки вибираються такі підприємства, податкова перевірка яких вважається пріоритетною. Пріоритетними для проведення перевірок, з обліком наявного кадрового потенціалу податкового органу, є такі  категорії підприємств:

1. Великі підприємства. Відповідно до діючої у ФРН класифікації до великого належать підприємства з річним оборотом, понад 11,5 млн німецьких марок і (чи) річним прибутком понад 450 тис. німецьких марок. Законодавством ФРН встановлено, що податкова перевірка таких підприємств повинна проводитися не рідше 1 разу на рік, але не частіше 1 разу на 6 місяців. При цьому період, що перевіряється, повинен безпосередньо слідувати за останнім звітним періодом, за який проводилася попередня перевірка. Разом з тим, велике підприємство може не включатися до плану перевірок відповідно до зазначених вище термінів. Рішення про непроведення перевірки в зазначений термін може прийматися керівником відділу контрольних перевірок за домовленістю з керівником відділу нарахувань.

2. Підприємства, запропоновані до першочергової перевірки відділом нарахувань податків, а також іншими контролюючими органами з обґрунтуванням доцільності перевірки (наприклад, при змінах, що відбулися в структурі підприємства, за наявності сумнівів щодо вірогідності податкових декларацій і бухгалтерських звітів).

3. Підприємства, що не перевірялися впродовж тривалого часу. Добір цих підприємств частково здійснюється на основі застосування способу випадкової вибірки.

На підставі податкових декларацій, даних звітності, а також інших наявних у розпорядженні податкового органу матеріалів підприємства піддаються поглибленому передперевірочному аналізу (з використанням спеціальних комп’ютерних програм). У процесі цієї роботи податковий орган аналізує окремі балансові статті, зіставляє статті прибутку і витрат окремих видів матеріальних цінностей, показники обіговості матеріальних запасів, склад майна платника податків тощо з метою визначення основних питань для з’ясування в ході наступної податкової перевірки.

Відповідно до Положення про проведення фінансової перевірки, затвердженим Мінфіном ФРН за узгодженням з Бундесратом ФРН, податкова перевірка проводиться з метою встановлення й оцінки стану справ, що мають істотне значення для оподатковування, а не для вишукування додаткових податків. При призначенні і проведенні перевірки враховуються принципи зіставлення коштів, витрачених на проведення перевірки з передбачуваним результатом. Податковий орган приймає на власний розсуд рішення про призначення перевірки, її терміни і обсяги.

Робота податкових органів з проведення контрольних перевірок організується на підставі планів контрольних перевірок, щорічно і щоквартально затверджених керівником податкового органу. Вищі податкові інстанції практично не беруть участі в складанні зазначених планів. Проте їм надано право самостійно перевіряти окремих платників податків, що звичайно практикується при перевірці найбільших платників податків, які мають розгалужену виробничу структуру.

Заслуговує на увагу діюча у ФРН система бальної оцінки роботи податкових інспекторів, що здійснюють контрольні перевірки. Бальний нормативний показник є засобом для здійснення службового чи спеціального нагляду, головним чином з боку керівників відділів податкових перевірок. Суть бальної оцінки полягає в тому, що залежно від категорії кожного перевіреного підприємства (великого, середнього, малого і дрібного, а також галузевої належності), податковому інспектору зараховується певна кількість балів (від 1 до 8). При цьому за звітний рік кожен інспектор повинен набрати, як мінімум, 34 бали, що дає підставу начальникові зробити висновок про його службову відповідність. Після закінчення фінансового року керівник відділу податкових перевірок робить висновок щодо того, чи існують підстави при значному відхиленні результатів роботи конкретного податкового інспектора від нормативного показника критично розглянути діяльність даного податкового працівника і вжити  відповідних організаційних заходів. Крім того, бальний норматив є основою для складання планів перевірок на майбутній звітний період у частині найбільш оптимального розподілу навантаження між окремими інспекторами.

Середня тривалість контрольних перевірок на підприємствах: великому–  25-30 днів; середньому –  15 днів; малому і дрібному –  6-8 днів. Під час перевірки податковий інспектор зобов’язаний встановлювати обставини, що мають істотне значення для обчислення і сплати податків. При цьому платник податків повинен ознайомлюватися в процесі перевірки з усіма виявленими обставинами справи та ймовірними наслідками, за умови, що це не зашкодить меті і ходу перевірки.

За підсумками податкової перевірки складається акт, у якому відбиваються виявлені в процесі перевірки факти, що мають істотне значення для оподатковування фізичних і юридичних осіб, а також внесені зміни до сум належних до сплати податків. За відсутності виявлених порушень, а також внесення будь-яких змін у розмір податкових зобов’язань замість складання звіту про перевірку достатньо направити платникові податків повідомлення про невиявлення порушень у процесі проведеної перевірки.

Після закінчення податкової перевірки проводиться співбесіда з платником податків (його представником), за винятком випадків, коли за результатами перевірки розміри податкових зобов’язань залишаються без змін, або платник податків відмовляється від участі в співбесіді. На заключній співбесіді обговорюються спірні обставини справи, а також дається правова оцінка фактів, виявлених у ході перевірки, і їх наслідків.

У Німеччині податкова служба виконує функції фінансового правоохоронного органу. Наразі не існує єдиної організації податкового розшуку. Землі ФРН, кожна відповідно до свого законодавства, створили власні структури. У великих інспекціях існують відділи податку з юридичних осіб, слідчі і розшукові відділи. Місцеві податкові органи мають добре під­­­готовлені слідчі відділи, наділені відповідними повноваженнями, а також апаратуру підслуховування і звукозапису, лабораторії, де проводиться аналіз справжності документів, поданих платниками по­­­датків, почеркознавчі, хімічні та інші криміналістичні експерти­­­зи.

Органи фінансового розшуку ФРН працюють у тісній взаємодії з карною поліцією і прокуратурою. При розслідуванні справ розрізняють тимчасове ухилення від сплати податків і постійне. Якщо платник податків вводить в оману податкові органи або затягує терміни виплати податків, то це кваліфікується як тимчасове ухилення від сплати податків. Такі правопорушення, так само як і заниження податкової суми, не розцінюються як випадки основного складу ухиляння від сплати податків. Деякі німецькі юристи й експерти з податково-правових питань вважають, що несплата податку через відсутність податкової декларації з боку платника податків не повинна бути кримінально карна, тому що на практиці досить складно визначити, у якому випадку йдеться про тимчасове, а в якому – про постійне ухилення від сплати податків.

Таким чином, німецьке податкове право надає платникам податків можливість на своє виправдання заявляти, що вони лише тимчасово ухилялися від сплати податків чи не подавали вчасно податкову декларацію.

Важливим є також установлення точної суми податкової заборгованості, оскільки від цього залежить міра покарання для платника податків, який порушив податкове законодавство. Це завдання входить до обов’язків не податкового інспектора чи поліцейського, а судді, який розглядає справу. Визначаючи суму податкової заборгованості, суддя не повинен орієнтуватися на суми заборгованості, виявлені до нього податковими і правоохоронними органами.

Ухилення від податків у Німеччині карається позбавленням волі на термін до п’яти років, а також грошовими штрафами в розмірах, що визначаються з урахуванням величини суми, отриманої при ухиленні від оподатковування. У даний час частіше застосовується позбавлення волі умовно від одного – до двох років. Щодо призначення грошових штрафів, то найнижчий штраф становить 2 марки, а найвищий – 10 тис. німецьких марок. У випадках значного збагачення завдяки ухилянню від сплати податків, що вважається злісним порушенням законодавства, можливе поєднання позбавлення волі з грошовим штрафом. Відповідно до § 370 Податкового кодексу в особливо складних випадках передбачене позбавлення волі терміном до 10 років, наприклад, якщо особа в результаті ухилення від сплати податків одержала дохід у великому розмірі і при цьому використовувала фальшиві документи.

Аналіз діяльності податкових органів Німеччини останніх років дає підстави вважати, що накопичений ними позитивний досвід може бути використаний в Україні для вдосконалення законодавства і практичної діяльності органів з виявлення і припинення правопорушень, пов’язаних з ухиленням від сплати податків.

У Російській Федерації основними органами, які безпосередньо здійснюють податковий контроль є: міністерство по податках і зборах та федеральна поліція по податках і зборах.

Державна податкова служба РФ має інспекції по суб’єктах федерації і по містах та районах, включаючи райони в містах. Вона є єдиною системою контролю за дотриманням податкового законодавства, здійснює свої функції як щодо федеральних податків, так і регіональних та місцевих податків, що випливає з принципу єдності державної податкової політики. Державна податкова служба є централізованою і незалежною системою контролю за дотриманням податкового законодавства. Незалежність – це насамперед, незалежність від місцевих органів влади. Останні не можуть змінювати або скасовувати рішення податкових органів, давати їм оперативні вказівки.

У систему податкових органів країни входили також федеральні органи податкової поліції, що функціонували на підставі закону РФ від 24 червня 1993 року № 238-1 “Про федеральні органи податкової поліції”. Нині її функції виконують підрозділи системи МВС РФ. Головне завдання Державної податкової служби – контроль за дотриманням законодавства про податки, правильністю їх обчислення, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети державних податків і інших платежів, встановлених законодавством РФ і республік у її складі.

Податковий контроль у Росії здійснюється в трьох формах: попередній, поточний і наступний. Використовуються при цьому такі методи, як спостереження, обстеження, аналіз і перевірки, що поділяються на камеральні і камеральні або виїзні. Останні є специфічним методом податкового контролю, який поєднує в собі всі методи. Камеральна перевірка практично здійснюється щоквартально при здачі балансу (для іноземних фірм –  щорічно), документальна або виїзна –  здійснюється вибірково з певною періодичністю. Виїзна податкова перевірка проводиться на підставі ст. 89 Податкового кодексу РФ (далі – КП РФ) за рішенням керівника (заступника керівника) податкової інспекції. У її ході відомості, зазначені платниками податків у податкових деклараціях, перевіряються шляхом аналізу первинних бухгалтерських документів підприємства, а також іншої інформації про діяльність підприємства, наявної в податкових органів. При цьому чіткого визначення місця проведення перевірки в ПК РФ не обговорено. На практиці ж трапляютьсясуперечки про місце проведення перевірки, коли створені на підприємстві умови не дозволяють її провести, а платник податків наполягає на тому, що повинна бути здійснена виїзна податкова перевірка.

Згідно зі  ст. 87 ПК РФ податковою перевіркою можуть бути охоплені тільки три календарні роки діяльності платника податків, платника збору і податкового агента, що передують року проведення перевірки. Думки з приводу того, чи може бути охоплений податковою перевіркою рік її проведення, у платників податків і податкових органів розділилися. Так, одні вважають, що  ця норма однозначно виключає з перевірки поточний рік. На думку інших, вказівка на три календарних роки діяльності платника податків, що можуть бути охоплені перевіркою податкового органу певною мірою компенсує відсутність у ПК РФ правил стосовно термінів, протягом яких держава вправі вимагати виконання обов’язку щодо сплати податків, не даючи можливості виставити вимоги про сплату податків за давно минулі податкові періоди, що само по собі не виключає права податкового органу на перевірку року діяльності платника податків, у якому проводиться перевірка.

Забороняється проведення податковими органами повторних виїзних податкових перевірок за тими самими податками, що підлягають сплаті або сплачені платником податків (платником збору) за вже перевірений податковий період, за винятком випадків, коли така перевірка проводиться у зв’язку з реорганізацією чи ліквідацією організації – платника податків (платника збору - організації) чи вищим податковим органом з метою контролю за діяльністю податкового органу, що проводив перевірку.

Разом з тим податкові органи дуже часто проводять так звані тематичні перевірки (щодо застосування пільг, у тому числі щодо відшкодування ПДВ, по зовнішньоекономічній діяльності і т.ін.), а потім додатково і виїзні податкові перевірки. Незважаючи на те, що тематичні перевірки не передбачені Податковим кодексом і, власне кажучи, вони є податковими перевірками, податкові органи проводять по тих же податках за ті ж періоди кілька тематичних перевірок.

Камеральні податкові перевірки фактично інтерпретуються податковим органом як виїзна податкова перевірка без виїзду на місце діяльності платника податків. Так, як правило, податковий орган, не бажаючи з’ясовувати, які саме документи вимагаються для перевірки, зловживає правом, наданим йому підпунктом 1 статті 31 та статтею 93 Податкового кодексу, щодо витребування документів. При цьому запитується не конкретний документ, а всі документи (наприклад, найчастіше присутні формулювання “усі документи, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю”, “усі документи, що стосуються взаємин” з певною організацією). Такого роду витребування документів найчастіше взагалі не відноситься до питань законодавства про податки і збори, а необхідне податковому органу для аналітичних досліджень або у вигляді того, що податкові органи за дорученнями інших державних установ (органів прокуратури, податкової поліції тощо) з найменшими для себе витратами намагаються одержати інформацію.

Дані зловживання стосуються і зустрічних податкових перевірок. Оскільки в Податковому кодексі не вказується, що такі перевірки є виїзними, то податковий орган, як правило, направляє платникові податків вимогу про надання “усіх документів”, пов’язаних з конкретною організацією.

Для ефективного функціонування податкових органів, Кримі­­­нальний кодекс РФ доповнено ст.1622, згідно з якою приховування доходів у великих розмірах карається штрафом до 350 ставок міні­­­мальної заробітної плати, а приховування доходів у особливо вели­­­ких розмірах, або особою, яка раніше скоювала такий злочин, кара­­­ється ув'язненням до 5 років або штрафом від 300 до 500 ставок мінімальної заробітної платні. ­

Введена спеціальна норма (ст.1623 КК РФ), яка регулює відпо­­­відальність (штраф у розмірі від 100 до 150 ставок мінімальної заробітної плати) за ухилення від явки до органів Державної по­­­даткової служби для пояснень, відмову давати пояснення про джере­­­ла доходу, їх фактичні суми, ненадання документів та іншої інфор­­­мації про господарську діяльність.

Проте, як свідчить аналіз, податковий контроль, як і податкова система РФ взагалі, далекі від ідеалу. За даними Міністерства РФ по податках і зборах, справно і в повному обсязі сплачують до бюджетів належні податки лише близько 16-17 % платників податків. Близько 60 % платників податків податки сплачують, але всіма доступними їм законними, а найчастіше незаконними способами мінімізують свої податкові зобов’язання. Решта платників податків не платять взагалі.

В Україні спостерігається подібна ж ситуація. Спільним у цій проблемі є те, що і в Україні і за кордоном не всі бажають сплачувати податки належним чином, але на відміну від нас, там проводять чітку різницю між мінімізацією податків та ухи­­­ленням від їх сплати шляхом приховування доходів. Приховування доходів від оподаткування є злочином, а мінімізація податків, тобто намагання зменшити їх суму, за оцінками західних фахівців, є цілком законною справою і забезпечує роботою велику кількість спеціалістів у сфері податкового законодавства та бухгалтерсь­­­кого обліку. Консультації громадян та приватних компаній з питань ухилення від податків перетворилися на самостійну галузь з мільяр­­­дними обігами капіталу, який охоплює сотні компаній та тисячі експертів, що займаються приватною практикою. Їм протидіє велика кількість податкових інспекторів, які докладають зусиль, аби схопити той делікатний момент, коли операції з податкового пла­­­нування перетнуть межу, яка відділяє мінімізацію від ухилення їх сплати.

Така боротьба завершується визначенням, перш за все, стану податкового законодавства та бухгалтерських правил. Тому обидві сторони додають багато зусиль до з’ясування норм податкового законодавства та правил контролю за їх додержанням.

Таким чином, вважаємо, що використання досвіду контрольної діяльності в податкових системах економічно високорозвинених країн у вітчизняній практиці могло б підвищити ефективність роботи національних податкових органів.

З аналізу практичного досвіду, накопиченого цими країнами, випливає, що необхідними ознаками будь-якої високорозвиненої системи контролю за дотриманням податкового законодавства є:

– створення структури податкового відомства з орієнтацією на певні категорії платників податків, а також чітка і ясна відповідальність по вертикалі всередині відомства;

– проведення ефективної роботи з населенням, пов’язаної з ознайомленням з податковим законодавством, а також здійснення допомоги по заповненню декларацій та інших питань, що стосуються оподатковування;

– наявність ефективної системи добору платників податків для проведення контрольних перевірок, що дає можливість вибрати найбільш оптимальний напрям використання обмежених кадрових і матеріальних ресурсів податкових органів, домогтися максимальної результативності податкових перевірок при мінімальних витратах зусиль і засобів, що витрачаються на їх проведення;

– застосування ефективних форм, прийомів і методів податкових перевірок, заснованих як на розробленій податковим відомством єдиній комплексній стандартній процедурі організації контрольних перевірок, так і на міцній законодавчій базі, що надає податковим органам широкі повноваження в сфері податкового контролю для впливу на несумлінних платників податків;

– використання системи оцінки роботи податкових інспекторів, що дозволяє об’єктивно врахувати результати діяльності кожного з них, ефективно розподіляти навантаження при плануванні їхньої роботи.

Постійний фінансовий контроль за грошовими операціями населення з боку податкових служб, а через них і з боку правоохоронних органів і спецслужб у країнах з розвиненою ринковою економікою став можливий на основі бурхливого розвитку систем безготівкових розрахунків із широким використанням комп’ютерних систем. Наділення податкових служб цих країн правами і функціями правоохоронних органів, зокрема створення підрозділів фінансового розшуку, що використовують специфічні методи робіт, характерні для спецслужб, дозволило істотно підвищити ефективність фінансового контролю в галузі оподатковування, а тісна взаємодія податкових служб із правоохоронними органами, насамперед щодо обміну інформацією, сприяла помітній активізації боротьби з такими видами злочинів.

Використовуючи міжнародний досвід діяльності податкових служб, Україні варто приділити увагу впровадженню окремих функціональних підсистем, що мають відношення до модернізації підрозділів податкової міліції, покращанню організації їх роботи, а саме:  вдосконаленню оперативного супроводження примусового стягнення податкової заборгованості; вдосконаленню діяльності оперативних підрозділів інспекцій у роботі з великими платниками податків; розробці та впровадженню проекту інформаційної автоматизованої системи органів податкової міліції як складової частини інтегрованої інформаційної системи державної податкової служби.

Задача 1

Нарахувати пеню за несвоєчасне погашення податкового боргу платника податків на підставі таких даних:

Сума податкового боргу, 17 тис грн.

Кількість днів прострочення – 25 днів.

Більша облікова ставка Національного банку – 6%

Сума непогашеної пені – 1500 грн.

Розв’язання:

Сума пені розраховується за такою формулою:

		∑погашення податкового боргу х Кднів : 100% х UНБУ  х 1,2
Y	=	------------------------------------------------------------------------------,
		R

Y – сума пені, що нараховується на фактично погашену суму податкового боргу;

∑_{погашення податкового боргу} – фактично погашена сума податкового боргу;

К_днів – кількість днів затримки сплати податкового зобов'язання;

U_НБУ – більша з облікових ставок Національного банку України, що діяли на день виникнення податкового боргу або на день його (його частини) погашення;

1,2 – коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120 % річних U_НБУ;

R – кількість днів у календарному році.

		17000 х 25 : 100% х 6%  х 1,2
Y	=	------------------------------------ = 83,84 грн.
		365

Отже, нарахована платнику податків пеня складає 83,84 гривень.

Загальна сума пені становить 83,84+1500=1583,84 грн.

Задача 2

Нарахувати штрафну санкцію та пеню  за допущену недоїмку з податку на додану вартість підприємству "Вимпел” (місячний звітний період), виявлену позаплановою документальною перевіркою,  та заповнити форму повідомлення-рішення на підставі таких даних:

1.Документальну перевірку підприємства завершено 20 січня 2012 року, повідомлення-рішення про застосування фінансових  від  24 січня 2012 року.

2.Перевіркою донараховано податку на додану вартість за вересень  2011 року 192 тис. грн.

3.Порушення протягом останніх 1095 днів вчинено вперше.

4.Станом на день застосування санкцій за особовим рахунком платника податків в податковій інспекції мала місце переплата ПДВ на суму 6700 грн.

Довідково: облікова ставка 7,75%

Розв’язання:

Оскільки податковий період місяць, то підприємство має 20 днів на подачу декларації і 10 на сплату податку отже, прострочення 85 днів. Оскільки порушення здійснено вперше то штраф 25% суми податкового зобов’язання. Штраф за несплату 170 грн.

Недоїмка з ПДВ становить: 192000-6700=185300 грн.

Сума штрафних санкцій за несплату становить 185300*0,25=46325 грн. + 170 грн.= 46495 грн.

Пеня:

		(185300+46495) х 85 : 100% х 7,75%  х 1,2
Y	=	------------------------------------------------------ = 5020,11 грн.
		365

Загальна сума боргу: 185300+46495+5020,11= 236815,11 грн.

За допущену недоїмку підприємство «Вимпел» повинно сплатити 236815,11 грн. у тому числі сума недоїмки – 185300 грн., штрафи – 46495 грн. і пені на суму 5020,11 грн.