Сполучник

Сполучник – службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

За походженням сполучники бувають:

А) первинні а, та, і, бо, чи.

Б) похідні, що розвинулися з інших частин мови: зате, проте, однак, якщо, якби, тому що; через те що; у зв´язку з тим що;

За будовою сполучники бувають:

А) прості: і, а, та, бо, чи, що, як, хоч;

Б) складні: проте (про+те), зате (за+те); щоб (що+б); нібито (ні+би+то);

В) складені: та й; коли б; тому що; через те що; так що; незважаючи на те що;

За способом вживання сполучники поділяють:

А) одиничні: і, та, а, але

Б) повторювані: і … і, ні … ні, або … або;

В) парні: не тільки… а й, не тільки … але й, якщо… то, чим… тим.

За синтаксичною функцією у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні.

Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення: По широкому шосе мчать автобуси та машини.

• Єднальні сполучники: і, й, та (в значенні і) , ні – ні, та й, також, ані – ані.

• Протиставні сполучники: а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.

• Розділові сполучники: або, чи, або-або, чи-чи, то-то, хоч-хоч, не то – не то, чи то – чи то.

Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на:

а) причини: бо, тому що, через те що

б) мети: щоб,для того щоб,з тим щоб.

в) умовні: якби, аби, якщо, коли, тільки.

г) часові: коли, поки, доки, тільки, ледве, як тільки.

д) порівняльні: як,мов, ніби, наче, неначе, нібито, немовбито, неначебто.

ЧАСТКА

Частками називаються службові слова, які надають окремим словам, словосполученням і реченням додаткових відтінків та значень, або служать для творення деяких граматичних форм та нових слів. Наприклад: Як тихо на землі.

Групи часток за значенням та вживанням:

Формотворчі	Служать для творення форм умовного й наказового способу та найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників	Б(би), хай(нехай), -бо, -но, най-, що-, як-; піймав би; хай піймає; якнайкращий; зроби но.
Словотворчі	Утворюють нові слова (перетворились на суфікси та префікси)	Будь-; -небудь; хтозна-, казна-, аби-, де-; не-; ні-, -ся; -сь Хто-небудь; дехто; абиде; недобре; хтось
Заперечні	Виражають заперечення	Не, ні, ані
Модальні	Вносять різні смислові відтінки в речення, виражають почуття і ставлення мовця до висловлюваного	вказівка – ось, осьде, от, це(оце), ото, он, ген сумнів – мабуть, може, навряд. уточнення – саме, якраз, справді, хоча, майже виділення або обмеження – тільки, лише, уже, таки, навіть ствердження – так, еге ж, атож, аякже, авжеж, гаразд. питальні – невже, хіба, чи, що за, підсилення – навіть, же(ж), аж, таки, ото-таки, вже, та, то, ой.

ВИГУК

Вигуки — це слова, що служать для вираження різних почуттів, не називаючи їх: ох, ай, гов, ну, ого, ура, гей, цить, геть, ало. У мові вигуки виступають замінниками речень.

За значенням вигуки поділяють на:

• емоційні – виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ай, ух, ой лишенько, ґвалт, тьху, фу, тю, цур йому, от тобі й на, ото ж то і є, слава Богу, боронь Боже.

• спонукальні – виражають наказ, спонукання, слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тс-с, гайда, анумо, гей, алло, агов, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп.

• застиглі формули спілкування – виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, пробачте, даруйте, щасливо, помагайбі, їй-Богу, чорт би його взяв, хай йому біс.

• звуконаслідувальні слова – відтворюють різні звуки природи, тварин, птахів, машин: кукуріку, ку-ку, ках-ках, гав-гав, тік-так, брязь, бах, хлюп-хлюп, трісь, клац.

Види мовного розбору

Морфемний аналіз:

1. Аналізоване слово;

2. Визначити: змінюване чи незмінюване слово;

3. Виділити закінчення і охарактеризувати його;

4. Виділити основу і охарактеризувати її ( похідна/непохідна);

5. Визначити корінь, підібрати спільнокореневі слова;

6. Визначити афікси (префікс, суфікс, постфікс, інтерфікс);

7. Виконати графічне позначення морфемного аналізу слова.

Словотвірний аналіз:

1. Аналізоване слово;

2. Визначити твірне слово, дібрати спільнокореневі слова;

3. Визначити твірну основу;

4. Визначити словотвірний афікс;

5. Визначити спосіб творення;

6. Виконати графічне позначення словотвірного аналізу.

Морфологічний аналіз іменника:

1. Словоформа у реченні;

2. Початкова форма слова;

3. Лексичне значення ( власна/загальна назва, істота/неістота, конкретне/абстрактне, збірне, речовинне);

4. Граматичні ознаки ( рід, число, відмінок, відміна, група);

5. Спосіб творення;

6. Особливості правопису;

7. Синтаксична роль у реченні.

Морфологічний аналіз прикметника:

1. Словоформа у реченні;

2. Початкова форма слова;

3. Розряд за значенням ( якісний, відносний, присвійний);

4. Ступінь порівняння ( для якісних прикметників);

5. Форма прикметника ( повна/коротка);

6. Тип відмінювання (тверда/м’яка група);

7. Граматичні ознаки ( рід, число, відмінок);

8. Спосіб творення;

9. Особливості правопису;

10. Синтаксична роль у реченні.

Морфологічний аналіз числівника:

1. Словоформа у реченні;

2. Початкова форма слова;

3. Розряд за значенням ( кількісний (зазначити групу за значенням) чи порядковий);

4. Група за будовою ( простий/складний/складений);

5. Граматичні ознаки ( відповідно до розряду і групи за значенням();

6. Спосіб творення;

7. Особливості правопису;

8. Зв'язок з іменником;

9. Синтаксична роль у реченні.

Морфологічний аналіз займенника:

1. Словоформа у реченні;

2. Початкова форма слова;

3. Розряд за значенням;

4. Граматичні ознаки ( особа, рід, число, відмінок);

5. Особливості відмінювання;

6. Спосіб творення;

7. Синтаксична роль у реченні.

Морфологічний аналіз дієслова:

1. Словоформа у реченні;

2. Початкова форма слова;

3. Дієслівна форма;

4. Дієвідміна;

5. Перехідність/неперехідність;

6. Час;

7. Вид;

8. Спосіб;

9. Особа, число;

10. Для дієприкметника:стан, час, вид, рід, число, відмінок;

11. Для дієприслівника: час, вид;

12. Спосіб творення;

13. Особливості правопису;

14. Синтаксична роль у реченні.

Морфологічний аналіз прислівника:

1. Словоформа у реченні;

2. Розряд за значенням;

3. Ступінь порівняння ( для якісно-означальних);

4. Спосіб творення;

5. Особливості правопису;

6. Синтаксична роль у реченні.

3