4. Принцип тотожності буття і мислення.

В грецькій філософії розроблялось вчення про співвідношення буття і мислення. Парменід вводить категорію "буття", перевівши метафізичні розмірковування із площини розгляду фізичної сутності речей в площину дослідження їх ідеальної сутності.

Завдяки своїм всезагальним поняттям, серед яикх, як вважав Гегель, історично й логічно вихідною є категорія буття, розум здатний пізнавати в речах і в самому собі те, що є недосяжним чуттєвому досвіду. Буття завжди є, завжди існує. Це не бог і не матерія, і не якийсь конкретний фізичний субстрат. Це - дещо, що стає доступним нашому мисленню лише внаслідок розумових зусиль, в процесі філософування. Т.ч., філософ ставить проблему тотожності буття і мислення, буття і думок про буття. Якщо визнати небуття, то воно існує. Якщо це так, то буття і небуття є тотожними, але в цьому полягає суперечність. Якщо ж буття і небуття не тотожні, то буття існує, а небуття не існує. Але як тоді мислити неіснуюче? І Парменід приходить до висновку, що так мислити неможна. Судження про існування небуття є для нього принципово хибним. А це породжує ряд питань: звідки виникає буття? куди воно зникає? як пояснити те, що буття може перейти в небуття? Щоб відповісти на ці питання, Парменід вимушений говорити про неможливість мисленнєвого вираження небуття. Але в даному разі проблема переходить в ін. площину і вирішується як проблема співвідношення буття і мислення. Мислення і буття, за Парменідом, співпадають, тому "мислення і буття - одне й те ж" чи "одне й те ж думка про предмет і предмет думки".

З буттям Парменід пов'язує реальність існування світу, яка одночасно є й істинно суще знання. Він розрізняє "просту тотожність істинного знання і буття" та "тотожність з відмінністю", коли між ними немає повного співпадіння. А це в свою чергу означає, що знання містить в собі властивості пізнаючого суб'єкта, відображає специфіку мислення останнього.

Сократ переводить проблему буття і мислення в площину сутності моралі, вважаючи, що філософи не повинні займатися дослідженням явищ природи. Він вважає, що істина і добро співпадають. Тому, якщо ми дещо пізнаємо і в результаті отримуємо про нього істинне знання, то при цьому змінюються і наші людські якості. Якщо ми пізнаємо істину про благо, добро, справедливість, то тим самим стаємо справедливими, добрими.

В філософії Платона буття постає у виглядді 2 різних, але взаємозалежних світів. Перший - це світ одиничних предметів, що сприймаються людиною за допомогою відчуттів. Однак все багатство буття не зводиться до нього. Є ще 2-й світ - світ справжнього буття, який є сукупністю ідей чи сутностей, втіленням яких є багатоманіття світу. Процес пізнання, за Платоном, - це процес інтелектуального сходження до істинно сущих видів буття, що співпадають з ідеями різних рівнів. Ідея речі - це її своєрідний ідеальний принцип побудови, пізнавши який можна сконструювати і саму річ. Істинне буття у Платона співпадає з істинним знанням. Але воно є процесом безперервного споглядання світу.

Арістотель («Метафізика») вважає, що в основі безпередумовного знання про всезагальне і сутність повинна бути деяка передумова, абсолютна істина, в іншому разі будь-яке філософування може бути хибним. В якості первинного метафізичного абсолюту, за Арістотелем, є буття. Буття - це особливе поняття, яке не є родовим. Це означає, що його неможна підвести під більш загальне і так само, як і під нього всі ін. поняття. Тому, приймаючи тезу Парменіда, який ототожнює буття і мислення, він уточнює це положення, говорячи про те, що буття саме по собі - це лише абстракція, потенційне буття, а реально завжди існує буття чогось, тобто конкретних предметів. Відповідно, співвідношення буття і мислення є співвідношенням конкретного предмета і думки про цей предмет.

Буття - це фундаментальний принцип пояснення. Воно - неминуче, а існування речей і предметів в світі - плинне. Буття просто є, існує. Всезагальність буття проявляється через одиничне існування конкретних предметів. Це, за Арістотелем, основний закон буття чи "начало всіх аксіом".

Із цього закону випливає положення Арістотеля про несумісність існування й неіснування предмета, а також про неможливість одночасної наявності і відсутності в нього протилежних властивостей. Арістотель вважає, що Парменід трактує буття надто однозначно, адже це поняття може мати декілька значень. Буття, з одного боку, може означати те. що є, тобто множину існуючих речей, а з ін. боку - те. що чого все причетне, тобто існування як таке.

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з т.з. Гегеля, є не лише суб'єктною людською діяль-тю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є інобуттям цього об'єктивного існуючого мислення, або абсолютної ідеї. При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку 3 етапи:

1. до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як с-ма логіки;

2. це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям" абсолютної ідеї;

3. абсолюний дух: абсолюна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).

Ці 3 етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської с-ми: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність всіх речей.