3. Поняття буття і предметне самовизначення філософії.

Проблема буття - одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Вчення про буття називається онтологією. Термін вживається у філософії з 17 ст., хоча сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.

Кант відмовив онтології в праві бути наукою, довівши, що її претензії на самостійне бачення світу призводять до антиномій. У його вченні онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття( світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні форми цьому буттю.

У Гегеля («Феноменологія духу»), для якого буття було тотожним мисленню (буття приписувалось ідеї, Богу) вчення про буття (онтологія) звелось до логіки. Мислитель досліджував буття тільки як логічну категорію.

Кноцепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науковому підходу до нього, наявна у філософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона.

Парменід вважав буття основою світу, дійшовши парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття.

У різних філософських с-мах поняття "буття" набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як "небуття" (ніщо) і "суще". Ніщо - це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють "оформлене", "обмежене", "визначене" буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Буття тотожне матеріальності.

Протилежна картина постає, коли під сущим розуміють насамперед ідеї, поняття, цінності, коли їм надається справжнє буття, а матеріальні речі розглядаються як небуття. Така позиція об'єктивного ідеалізму, який ототожнює буття і мислення, зводить буття до мислення. З позиції Гегеля буття ідеї - абсолютне і необхідне, а буття речі - відносне і випадкове.

Дещо інші концепції характерні для суб'єктивістських течій в філософії. Оскільки в них суще (речі0 не існує саме по собі, то його буття чи небуття ставиться в залежність від суб'єкта. В емпіричній традиції (Дж. Берклі, Д. Юм) статус абсолютного буття належить психологічним переживанням, а в раціоналістичній філософії Декарта абсолютним буттям наділяється свідомість.

Якщо в попередній філософії один вид сущого (матеріального чи ідеального) протиставлявся ін. як справжнє і несправжнє буття, то в некласичній філософії буття протиставляється сущому. А. Шопенгауер різко розводить суще (світ в уявленні) і справжнє буття (світ волі). Воля втрачає риси предметності, оформленості, вона не є сущим, до неї не застосовуються категорії сущого (причинність). У К'єркегора екзистенція як справжнє буття також протиставляється сущому.

Тенденція протиставлення буття сущому стає домінуючою у феноменології та екзистенціалізмі. У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як "жива діяльність", позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідомості. Так, у сприйманні дається реальна річ, у вірі - цінності, у фантазії - казкові герої. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:

- матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

- ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

- некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Матеріалістична та ідеалістична кон--ції тяжіють до об'єктивізму (прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі - до суб'єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.

Вся множина проблем філософії може бути зведена в 5 груп:

- онтологічна;

- антропологічна;

- аксіологічна;

- гносеологічна;

- праксеологічна.

Інтегратором всіх проблем є основне питання філософії. Це питання про онтологічне і гносеологічне відношення матерії і свідомості. Вказане питання є центром філософської проблематики, відображає ядро предмету філософського дослідження.

Це питання є основним тому, що в залежності від відповіді на його онтологічну частину формуються 2 орієнтації: матеріалізм та ідеалізм.

Звертаючись до історії філософії, ми знаходимо 3 головних поняття філософії. Перше можна назвати "античним", друге - "традиційним", третє - "сучасним". Перше поняття пов'язане з історичним відокремленням наукового знання від міфології і богослов'я. Друге - з історичним розмежуванням загального ("теоретичного") від окремого (емпіричного) в межах самої науки.

В Арістотеля філософія поділялась на теоретичну (умоглядну), практичну (науки про людську діяль-ть і її результати) і творчу. В нього філософія є вчення про всезагальне. В історично перших філос. школах формувалось первинне уявлення про предмет філософського знання. Таким було, наприклад, Гераклітове уявлення про суперечність як джерело всякого руху.

В Ф. Бекона і Р. Декарта поняття "філософії" охоплювало все теоретичне й емпіричне знання, в першу чергу природничі теоретичні науки.

Філософія для Гегеля. як для Арістотеля і І. Канта - це наука про всезагальне, яке існує, на його думку, виключно в сфері "чистого мислення".

Становлення філософії як самостійної науки завершилось в середині ХІХ ст.

Згідно концепції "предметного самовизначення філософії" в предметі філософії ніколи не містились і не можуть міститься об'єктивні предмети нефілософських наук, а сучасна філософія не повинна брати на себе роль "науки наук". Предмет філософії є специфічним і незмінним. Він у неї єдиний і неподільний. Процес подальшого розвитку проблематики, диференціація й інтеграція не змінюють предмета науки, а лише поглиблюють його розуміння.

Предмет філософії - всезагальне в системі "світ-людина". Ця система поділяється на 2 підсистеми: "світ" і "людина". Кожна зі сторін поділяється на рівні, а взаємовідносини між цими сторонами - на 4 аспекта: онтологічний; пізнавальний; аксіологічний; духовно-практичний.

В предмет філософії входить всезагальне в матеріальному бутті і всезагальне, що характеризує цілісне буття людини. Предмет філософії відмінний від предмету окремих наук, що вивчають матеріальне буття й людину, тим, що він представляє собою відношення людини до світу, світу до людини.

Предметом філософії в матеріальному бутті є не будь-яке всезагальне, а таке, яке пов'язане з відношенням до нього людини.

Отже, найбільш загальні засади сущого (буття-небуття, простір-час, причинність, істина, добро, свобода, сенс людського існування), з яких "конструюється" світ, і є предметом філософії.