4. Міфологічний світогляд.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт ; об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний.

5. Проблеми філософії

До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

—хто така людина і яке місце займає вона в світі?

— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?

— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?

— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?

— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?

— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?

На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

6. Світогляд його різновиди та структура

Світогляд є насамперед способом тлумачення, інтерпретації феномену буття і водночас формою його духовного засвоєння та розуміння, а тому в ньому реально фіксуються знання та уявлення людини про світ, а також її власне індивідуальне та суспільне буття.

Структуру світогляду визначають:

- досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття – основа світогляду;

- знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;

- мета, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності, такі як: нужда – потреба – інтерес – мета – засоби – результати – наслідки. На її основі формується світоспоглядання;

- цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;

- принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

Інтерактивний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність різноманітних шарів і рівнів. За критерієм загальності виділяються такі рівні світогляду: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський світогляд. За ступенем історичного розвитку – античний, середньовічний, ренесансний, новочасний і т. ін. За ступенем теоретичної “зрілості” – стихійно-повсякденний і теоретичний світогляд.

7. Філософські пізнання Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна властивість оточуючої нас дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. 

8. Суспільне значенняЇї завдання - допомогти усвідомити і сформулювати колективні цілі і направитизусилля на організацію колективних дій з їх досягнення. При цьомуступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскількикожен індивід може її зрозуміти і прийняти. Отже, незважаючи на свійвсеосяжний характер, філософія повинна бути адресована кожній людині.  Соціальна функція покликана пояснити суспільство, причини його виникнення,еволюцію, сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили;розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення,вдосконалення суспільства. Всі функції філософії діалектичновзаємопов'язані. Кожна з них передбачає інші так чи інакше включаєїх. Так із соціальною функцією тісно пов'язана гуманітарна функція філософії.

9 Значення філософії для формування особистості Роль філософії у розвитку та життя людини і суспільствафілософія по самому своєму призначенню намагається проникнути в самеістота світобудови і в своїх пошуках стикається з усіма областяминауки і мистецтва, з релігією, допомагає людині у пізнанні світу й самогосебе. Сучасна філософія отримала нову форму за рахунок розширення всіхсвоїх основних функцій, надання їм актуального творчого і практичногозмісту. Найважливішими досягненнями сучасної філософії єцивілізований підхід до аналізу суспільних явищ та світогляднийпринцип, змістом якого є розуміння світу в зв'язку з включеннямв нього людини як свідомо - діяльного фактора. У розвитку філософіїпроблема людини в навколишньому світі завжди була ведучою, а в данийчас вона відіграє вирішальну роль у розумінні сучасного світу.

10. Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом ітілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики — космологія і онтологія. Епістемологія  Етика, Політична філософія,  Естетика , Логіка,  Філософія свідомості, Філософія мови , Філософія релігії 

11. Онтологія ( новолат. ontologia від др.-греч. ὄν , Рід. п. ὄντος - Суще, те, що існує і λόγος - Вчення, наука) - розділ філософії, що вивчає буття. "Онтологія в своєму класичному розумінні є знання про гранично загальному". Основне питання онтології: що існує?Основні поняття онтології: буття, структура, властивості, форми буття (матеріальне, ідеальне, екзистенціальне),простір, час, рух.Онтологія, таким чином, являє собою спробу найбільш загального опису універсуму існуючого, який не обмежувався б даними окремих наук і, можливо, не зводився б до них.

15.Метафізика і діалектика два методи

1. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні метафізики і діалектики виявляється в розумінні зв’язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і чому належить майбутнє. Питання стоїть так: нове повністю відкидає старе чи якось його утримує для свого подальшого розвитку? Старе повністю зникає чи в “знятому” вигляді залишається в новому?

З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну. Це щось подібне до абсолютного знищення старого. Однак в об’єктивній дійсності все відбувається значно складніше. Розвиток необхідно включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового. А це вже діалектичний погляд на процес зв’язку нового зі старим, протилежний метафізиці, про що вже йшла мова вище.

2. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Фактично метафізика його серйозно і не досліджує, обмежуючись уявленням про “першопоштовх” як джерело руху, тобто знаходить його поза самими предметами і явищами, що є недостатнім з точки зору науки, діалектики. Остання таке джерело руху і розвитку вбачає у внутрішній суперечності речей і явищ, в саморусі матерії через ці суперечності.

3. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні “механізму” розвитку, способу переходу від старої до нової якості. З точки зору метафізики таким “механізмом” є зміна, рух як процес зменшення чи збільшення, тобто як кількісне перетворення існуючого поза якісними змінами, стрибкоподібним розвитком, коли виникає нова якість на основі кількісних змін.

4. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється також в розумінні спрямованості розвитку. Чи йде розвиток сутнього по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Це досить важливе філософське питання, яке з’ясовується, тлумачиться метафізикою і діалектикою протилежно. Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток йде не по колу, не по прямій, а по аналогії зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, однак повторення, повернення, відтворення на більш вищій, ніж попередня, основі, виникнення тих елементів, яких не було і які набуваються в процесі розвитку, даючи свідчення про поступ, якісне зростання, становлення нового. Таке уявлення, звичайно, дає діалектика як сучасна методологія відображення дійсності.

16. Гносеологія Гносеологія когнітивна наука (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теоріяпізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природипізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі?Відповіді на це питання дає:оптимізм — світ пізнаваний, меж пізнання немає, необхідні лише час і засоби.агностицизм — світ пізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний світ на основі почуттєвого сприйняття.скептицизм — ми пізнаємо реальний світ, але в силу недосконалості почуттів постійно вводимо себе в оману.