3) Сторони у договорі купівлі-продажу

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, наприклад, вже ст. 698 ЦК України передбачає обов'язкову наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором роздрібної купівлі-продажу.

Як вже зазначалося, за загальним правилом право продажу товару належить його власнику. Проте, зважаючи на наявність Ще двох правових режимів майна, крім права власності - права повного господарського відання та права оперативного управління - коло потенційних продавців суттєво розширюється доповнюючись державними та комунальними підприємствами.

Згідно зі ст. 75 ГК України відчуження майна державного комерційного підприємства відбувається лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Порядок такого відчуження встановлений Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від ЗО липня 1999 р. № 1477 (в редакції наказу від 29 березня 2004 р. № 604, а також Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976.

Відповідно до п. 4 Положення відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. Суб'єкт господарювання після отримання погодження державного органу приватизації на відчуження майна шляхом його продажу (при здійсненні продажу через біржі, на аукціоні) забезпечує укладання договору з юридичною особою, яка має угоду про продаж майна, що перебуває у державній власності, з Фондом державного майна України.

Умови договорів купівлі-продажу не повинні суперечити цілям юридичної особи, які зазначаються в її установчих документах.

Покупець – це сторона договору купівлі-продажу, яка при-

ймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за

нього певну грошову суму (ціну).

Продавець - це сторона договору купівлі-продажу, яка пере-

дає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій

стороні (покупцеві).

4) Предмет договору та ціна договору

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних тор­гах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлю­ватися законом.

Окремої уваги заслуговує питання встановлення ціни у договорах купівлі-продажу. Адже її варто визнати істотною умовою, принаймні такого висновку дійшов ВГСУ у листі від 07.04.2008 р. №01 -8/211. Так, на його думку, згідно з ч. З ст. 180 ГКУ при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну. Отже, ціна є істотною умовою господарського договору, а за її відсутності договір є неукладеним.

Хоча, зважаючи на норму ч. 4 ст. 632 ЦКУ, слід пам'ятати, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у ньому не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається за звичайними цінами, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

І суди при вирішенні спорів щодо неукладеності договорів за відсутності ціни виходять саме з факту непогодження ціни або порядку її визначення сторонами (наприклад постанова ВГСУ від 05.10.2006 р. у справі №30/106).

Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму треба застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата коштів не передбачається, то до такого договору ч. З ст. 180 ГКУ в частині ціни як істотної умови застосовуватися не може, бо зазначення ціни у такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.

А як випливає з визначення договору купівлі-продажу, покупець не лише приймає або зобов'язується прийняти майно, яке продавець передає або зобов'язується передати покупцю, а й повинен сплатити за це майно певну грошову суму, що й надає право зробити висновок щодо ціни як істотної умови договорів купівлі-продажу.

Але це не означає, що відсутність ціни свідчить про неукладеність договору. Адже сторони можуть домовитися і про порядок її визначення.